BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Сповідь афериста Фелікса Круля 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь афериста Фелікса Круля"

133
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сповідь афериста Фелікса Круля" автора Томас Манн. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 113
Перейти на сторінку:
кельнера за зразком «Сент-Джеймс» у спеціальному ательє, яке було поблизу нашого готелю. Це потребувало інвестиції на сімдесят п'ять франків — вартість, обумовлена між готелем і фірмою, яку незаможні люди поступово виплачували зі своєї платні, тоді як я, певна річ, заплатив готівкою. Моя нова уніформа виглядала надзвичайно красиво на тому, хто вмів її носити: чорні штани й темносиній фрак з оксамитовою облямівкою на комірі та із золотими ґудзиками й з такими самими ґудзиками, тільки меншого розміру, на відкритій камізельці. Я щиро радів своєму набуткові, повісив його до шафи разом з вихідним костюмом і ще поквапився придбати білу краватку, що пасувала до цього вбрання, та емалеві запонки для сорочки. Так воно й сталося: коли після п'яти тижнів метушні з брудним посудом один з двох обер-кельнерів, тобто помічників пана Махачека, які носили чорні фраки й такі самі чорні краватки, сказав, що в залі потрібна моя допомога й мені слід якнайшвидше придбати відповідний костюм, я відповів, що в мене все давно приготоване і я будь-якої миті готовий до їхніх послуг.

Отже, наступного ж дня я в повній парадній формі дебютував у залі — в цьому величезному приміщенні, урочистому, як храм, з канелюрованими колонами, золоті капітелі яких підтримували стелю, з пишним червоним драпуванням на вікнах, з червонуватим світлом бра й нескінченною кількістю столиків, застелених білосніжними скатертинами й прикрашених орхідеями, навколо яких стояли білі лаковані стільці, оббиті червоним оксамитом; столики сяяли білизною серветок, складених віялом або пірамідкою, срібними наборами та келихами з найтоншого кришталю, що несли почесну варту навколо сяючих відерець або маленьких кошиків, з яких стирчали шийки пляшок (вина подавалися кельнером, наділеним спеціальними повноваженнями, з ланцюжком на шиї та в маленькому фартушку). Задовго до того, як почали з'являтися до сніданку перші гості, я вже був на місці, розставляв набори, розкладав меню й не минав нагоди, особливо коли був відсутній старший кельнер, що опікувався певною кількістю столиків і до якого я був приставлений, з підкресленою радістю вітати гостей, підсувати стільця паніям, вручати їм картки, наливати воду, одне слово, незалежно від моєї особистої симпатії чи антипатії, делікатно нагадувати їм про свою присутність

Але мої права й можливості в цьому сенсі були, на жаль, обмежені. Замовлення приймав не я й також не я приносив страви з кухні; моєю справою було тільки прибирати брудний посуд після entremets[108], а перед десертом за допомогою щітки й плескатого совочка змітати зі столу крихти. Інші, поважніші обов'язки передоручалися моєму superieur[109] людині вже в літах, із сонною фізіономією, в якому я одразу впізнав того кельнера, що сидів зі мною за столом першого ранку й залишив мені свої сиґарети. Він теж пригадав мене й, вигукнувши: «Mais oui, c'est toi!»[110], і зробив якийсь втомлений жест, ніби хотів щось відсунути від себе, цей жест став, як з'ясувалося згодом, характерним для його ставлення до мене. Від самого початку він не стільки командував і керував мною, скільки намагався відтерти мене від роботи, оскільки чудово бачив, що клієнти, й насамперед пані — старі й молоді, підкликають мене, а не його, щоб попрохати яку-небудь приправу — англійську гірчицю, ворчестерський соус, кетчуп, тобто те, що в більшости випадків було тільки приводом покликати мене, із задоволенням вислухати моє: «Parfaitement, madame, tout de suite, madame»[111], нагородити мене ласкавим: «Merci, Armand»[112] і тут-таки, без жодних видимих підстав, ковзнути по мені поглядом з під лоба. Через кілька днів, коли я клопотався біля робочого столика, допомагаючи Гекторові відділяти від кісток філе камбали, він раптом сказав:

- Вони, звичайно, воліли б, щоб приправу подавав їм ти, au lieu de moi. Toute la canaille friande![113] Закохані в тебе як кішки. Звичайно, ти мене скоро виживеш і отримаєш ці столи. Ти ж став тутешнім атракціоном — et tu n'as pas l'air de l'ignorer.[114] Бонзи це вже зметикували й щосили пхають тебе наперед. Ти чув — ну так, звісно, чув, — як мсьє Кордоньє (то був заступник оберкельнера, який мене взяв) сказав шведському подружжю, з яким ти так мило розмовляв: «Joli petit charmeur, n'estce pas?» Tu iras loin, mon cher, mes meilleurs voeux, ma benediction.[115]

- Ти перебільшуєш, Гекторе, — відповідав я. — Мені треба ще багато чому від тебе навчитися, перш ніж тебе відтісняти, якщо б це взагалі входило в мої наміри.

Але тут я покривив душею. Бо наступного дня обідньої пори, коли пан Махачек, підсунувши до мене свій живіт, зупинився біля мене таким чином, що наші обличчя виявилися поверненими в різні боки, й шепнув мені кутиками рота:

- Непогано, Армане! Ви працюєте непогано! Раджу уважніше придивлятися до того, як подає Гектор, якщо, звичайно, до ваших інтересів входить цьому навчитися.

Я відповів, теж стишеним голосом: — Дуже вам вдячний, метре, але я вже зараз можу самостійно обслуговувати клієнтуру, і краще, ніж він. Я цьому навчений, прошу вибачення, від природи. Не смію вас просити влаштувати мені пробу, але якщо ви матимете бажання це зробити, то переконаєтесь, що я кажу правду.

- Blagueur![116] — сказав він, ледь гиготнувши, від чого сколихнулося його черево; при цьому Махачек ще поглянув на якусь пані в зеленій сукні з майстерно зачесаним догори білявим волоссям, підморгнув їй одним оком, кивнув головою в мій бік і пішов своїм дрібним, підкреслено пружинистим кроком, на прощання ще раз гойднувши черевом.

Незабаром з кількома моїми колегами я став двічі на день обслуговувати клієнтів нижнього кафе. Потім на мене поклали обов'язок сервірувати там і вечірній чай. Оскільки Гектора тим часом приставили до іншої групи столів у великій залі, а мені дісталися ті, які я спочатку обслуговував як помічник, то працювати мені доводилося, можна сказати, більше, ніж то можливо, й вечорами після тяжкої й різнопланової денної праці, коли я мав після вечері в залі подавати каву, лікери, віскі з содовою й липовий чай, я почувався такою мірою стомленим, що сердечність мого спілкування з клієнтами якось пригасала, чарівна пружність рухів грозилася розм'якнути, а усмішка мало-помалу перетворювалася на хворобливу й застиглу ґримасу.

Але після нічного сну моя життєздатна натура знову набувала радісної свіжости, і я невтомно бігав між малим залом ресторану, буфетною та кухнею, поспішаючи рознести гостям, які не вимагали подачі в номер і не любили снідати в ліжку, чай, вівсяну кашу, зацукровані фрукти, печену рибу й млинці з варенням. Покінчивши

1 ... 55 56 57 ... 113
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь афериста Фелікса Круля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь афериста Фелікса Круля"