Читати книгу - "Прес-центр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Степанов завжди захоплювався римлянином, якого засудив до страти Калігула; імператор любив дивитися, як карали, ту таємничу мить насильного переходу в небуття; він спитав приреченого за хвилину до того, як мав відбутися останній акт трагедії, що він відчуває і про що думає. Той відповів: «Я хочу напружити всі сили, щоб уловити — за коротку мить смерті, — чи ворухнеться бодай щось у моїй душі і відчує вона, що виходить з тіла». Імператор засміявся: «Навіщо це тобі? Ти ж поринеш у безмовність!» Засуджений пояснив: «Ні, про все те, що я помічу, я по можливості повідомлю своїм друзям, правда, це станеться трохи пізніше…» Не було в нього зарозумілості, тяжкої й натужної, він не вважав, що все на планеті здригнеться в момент його знищення, він легко чекав зустрічі з невідомістю, але ж кожна чиста сторінка — це невідомість; хто знає, яку формулу буде на ній написано?! А раптом після цього одкровення світ перевернеться? Люди бачитимуть духовним зором? Зрозуміють все про себе? І тоді зітхне людство, скинувши з себе тягар упередженості…
Про що ти, спитав себе Степанов, знову хитруєш сам з собою? Навіть не знаєш до пуття, що тобі треба шукати в Шьоньофі. Очевидно, такі круті завдання, які треба вкласти у цей короткий час, не під силу вже тобі та й до слова ти почав ставитися з певним страхом, хоч і розумієш усю його малість; насамперед діло, факт, досвід, практика; слово вторинне, буття визначає свідомість, а не навпаки; коли людина знає, що за ледарство й нехлюйство її виженуть з роботи, вона трудиться в поті чола свого, а коли вона знає, що ніхто її не покарає, тоді, хоч кілок на голові теши, не працюватиме вона з повною віддачею, не працюватиме, та й годі…
«Я зрозумів, що мені треба зробити, — сказав собі Степанов, — я це зараз зрозумів цілком ясно. В Штатах є безліч корпорацій, але тільки незначна їх частина працює на воєнну промисловість, решта займається внутрішніми справами, торгують з усім світом верстатами для легкої промисловості чи житлового будівництва. Мені потрібно знайти тих, хто в Штатах зацікавлений у мирній торгівлі з Гаривасом. А такі там є. І зустрітися з ними. Або надписати їм листа. Чи подзвонити. А втім, на телефонний дзвінок у мене не вистачить грошей, хоч часу, щоб з’єднатися з невеличкою фермою десь у Каліфорнії, треба зовсім мало, секунд вісім-десять… Ось де економія, ось у чому криється успіх швидкісної динаміки кінця століття… Якби ми вклали кошти в автоматичний телефонний зв’язок по всій країні, прибуток обчислювався б у мільярдах, але ж ми хочемо дати карбованця і негайно одержати десять карбованців, Маркса забуваємо; якщо на одиницю вкладу одержано п’ять процентів, то це вже надприбуток, на більше не можна сподіватись, закон не перескочиш…»
Степанов попросив бармена розміняти сто франків на жетони для телефону-автомата, відкрив довідкову книгу, знайшов телефон Верньє; до телефону підійшла жінка, сказала, що Верньє нема вдома, спитала, що йому передати, куди подзвонити, поцікавилась, чи не може допомогти вона; голос у неї був добрий і веселий, у ньому бриніла дзвінкість, такі голоси бувають у жінок, котрі кохають.
«Мені потрібні імена серйозних людей, які хотіли б мати бізнес з Гаривасом, — роздумував Степанов. — Під старість ти почав приходити до розв’язання загадки кружрим шляхом, збираєшся дуже довго, як підстаркуватий боксер перед останнім боєм чи балерина, що сходить зі сцени. Ти думав про що завгодно, тільки не про те, до чого зараз прийшов. Ні, — заперечив він собі, — я думав про це саме, але я справді старію й збираюся перед боєм, як старий боксер, це правильно відмічено. Розминка думки. Добре сказано, саме так, розминка думки… В Штатах перед трагедією в Чілі міделиварники лаяли Альєнде, бо він зробив усе, аби підняти цю галузь у себе в країні, зате ті янкі, які виробляли верстати для міделиварної промисловості, були схильні до дружньої кооперації з Народною єдністю. Треба знайти кілька днів і засісти в Шьоньофі у бібліотеці, щоб поглянути, які мирні галузі промисловості Штатів та банки, що їх фінансують, згодні на співробітництво з Санчесом. Ці люди тільки й можуть сказати правду, чому зараз почали говорити саме про Дігона як сатану антигариваської змови. А втім, — заперечив він собі, — коли люди Морганів і Меллонів почали боротьбу проти свободи головного конкурента, вони називали його відкрито: Рокфеллер. Може, й тепер відбувається те саме? І я марно вигадую сюжет? Таке можливо, — сказав собі Степанов, — усе можливо в цьому найдивовижнішому з усіх світів…»
Він подивився на покажчики (весь аеропорт у покажчиках — не можна втрачати ні секунди, бо з них складаються століття, по яких
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прес-центр», після закриття браузера.