Читати книгу - "Гордівниця Злата"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Слуги й гувернантки давно спали, а ліжко юної герцогині залишалося не зім’ятим. У легкому капоті, облямованому гагачим пухом, Агнеса сиділа в острівці світла біля карткового столика й зосереджено розкладала пасьянс. Свічки плавилися в бронзовому свічнику, і віск химерними гронами стікав униз. По кутках кімнати причаїлися тіні, терпляче очікуючи, коли віск розтопиться, і вони зможуть вирватися на волю. Герцогиня поклала останню карту і, сплеснувши в долоні, вигукнула:
— Зійшлося!
Цієї миті годинна й хвилинна стрілки на великому годиннику, що стояв на підлозі, злилися на верхній позначці циферблата. Пролунав гучний бій годинника. З останнім ударом курантів вікно відчинилося навстіж, подув вітру задув свічки. Морок огорнув кімнату. Примарне місячне світло пролилося у відкрите вікно й блідою плямою вляглося на підлозі.
Герцогиня тріумфувала. Хто б міг подумати, що вона зможе керувати темними силами! Сівши на трон, вона покаже, що таке могутня правителька.
Раптом у квадраті місячного світла з’явився згусток пітьми. Він почав зростати й за мить перетворився на худорляву стару. Вона щось шепнула, клацнула пальцями, і свічки спалахнули знову, а тіні знехотя відступили.
— Що сумуєш, красунечко? Не знаєш, як принца приворожити? Ох і важке це завдання, — почала було Віщунка, але Агнеса перервала її.
— Я хочу стати королевою.
— Ну, це вже легше. Виходь заміж за короля, — порадила Віщунка.
— Він же старий! — скрикнула герцогиня і, подумавши, додала:
— До того ж він навряд чи погодиться одружуватися, поки принц оплакує свою бакалійницю.
— Значить, треба принца від нареченої відвернути, — сказала стара.
Уп’явшись пальцями в підлокітник кушетки, герцогиня нахилилася вперед і наказово промовила:
— Зроби це, і я щедро нагороджу тебе!
— Та мені нагород не треба. Я страх яка безкорислива. Труджуся з чистого догоджання, — хитро примружилася нічна гостя і швидко зашепотіла: — Ось що я тобі скажу. Нічною порою запроси принца до себе на дзеркалі ворожити, пообіцяй, що наречену побачить, та попроси принести червону троянду…
Поки Віщунка давала наставляння, в очах її спалахнув хижий вогник, як у звіра, який напав на слід і передчуває поживу. Герцогиня, затамувавши подих, слухала, щоб усе запам’ятати й нічого не переплутати. Закінчивши пояснення, стара витягла зі складок спідниці химерно закручену перламутрову морську черепашку й вручила її Агнесі.
— Якщо зробиш усе, що велено, принц побачить, як його наречена з заморськими шейхами розважається. Отут ти й спіймай у черепашку ті слова, які він першими вимовить. А я за мушлею не забарюся прийти, — відьма задоволено потерла руки й щезла.
Тієї ж ночі герцогиня написала принцу листа.
«Ваша Високосте!
Через сварку з Вашою нареченою я не можу позбутися думки, що винна. Повірте, у мене теж є серце, і мене глибоко вразило те, що сталося. Останнім часом усі мої помисли тільки про те, щоб допомогти вам. Не буду відкривати звідки, але мені стало достеменно відомо, що Ваша наречена жива й перебуває у доброму здоров’ї. Якщо хочете побачити її, то, як стемніє, приходьте до мене й не забудьте принести червону троянду — символ кохання.
Ваш вірний друг,
Агнеса». Розділ 18Ревнощі
Злата з жадібністю вдивлялася в поверхню старовинного дзеркала, яке тьмяно відсвічувало. У потертому, подряпаному склі виднілися лише неясні обриси предметів. Ось звідкись із глибини з’явилося світло. У дзеркалі виникли розкішні покої, освітлені безліччю свічок. Злата раніше ніколи не бувала тут. Оздоблення кімнати відзначалося багатством і пишнотою. Стіни прикрашали гобелени зі солодкими пастушками в квітчастих капелюшках і їхніми кавалерами з мандолінами в руках. На бюро й етажерках з крученими ніжками громадилася безліч ваз, статуеток та інших дрібничок. Масивне трюмо в позолоченій рамі було заставлене усілякими флаконами парфумів і баночками з рум’янами й кремами. Усе говорило про те, що кімната належить дамі.
Чим більше Злата вдивлялася в дзеркало, тим більше засмучувалася: напевно, сталася помилка, і їй не судилося побачити принца. Раптом двері відчинилися, і до покоїв увійшов її наречений з червоною трояндою в руках. Він змарнів і зблід, але, як і раніше, був гарний собою. Злату охопило щемливе почуття туги. Вона віддала б усе, щоб хоча б на мить опинитися поряд з коханим.
Раптом Злата помітила, що принц не один. Йому назустріч вийшла хазяйка покоїв. У сукні зі срібної парчі, яка облягала її стан, вона була схожа на змію, гарну, але слизьку й безжалісну. Серце Злати заскніло від невідомого раніше почуття ревнощів. Їй хотілося замружитися й не бачити чужої кімнати й жінки-змії, але, не в змозі відвести очей, вона продовжувала дивитися, як принц простягає червону троянду незнайомці. Чорноволоса красуня взяла квітку й обернулася. На її губах грала
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гордівниця Злата», після закриття браузера.