Читати книгу - "Домбі і син"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ик, ик! (це Джонсон).
— …вальдшнепів…
— Ик, ик!
— З піхурів риби, що звалася скарі…
— У вас лопне жила в голові, — застеріг містер Пастир. — Ви вже краще не стримуйтесь.
— З ікри міног, виловлених у Карпатському морі, — якнайсуворішим голосом вів далі доктор, — коли, кажу, читаєш подробиці отаких дорогих бенкетів, а ще ж бо згадуєш, що є у нас Тіт…
— Що скаже ваша матуся, як ви помрете від крововиливу в мозок! — сказав містер Пастир.
— І Доміціан…
— Ви вже посиніли, — попередив містер Пастир.
— І Нерон, і Тіберій, і Калігула, Геліогабал та багато інших, — то це, містере Пастире, — коли ви будете ласкаві слухати мене, — цікаво, це — дуже цікаво, сер…
Та саме в цю мить Джонсон, котрий не міг більше стримуватися, зайшовся таким оглушливим кашлем, що хоч два найближчі сусіди гамселили його по спині, а містер Пастир власноручно поїв його водою, а лакей кілька разів водив його, як під конвоєм, від стільця до буфета й назад, напад минувся не швидше, як хвилин за п’ять, і тоді запала глибока мовчанка.
— Джентльмени, встаньмо помолитися! — сказав доктор Блімбер. — Корнеліє, поможіть Домбі злізти. — Після чого від Поля за столом залишився тільки скальп. — Джонсон завтра вранці до сніданку прочитає мені напам’ять грецький текст завіту, перший розділ послання апостодя Павла до ефесян. Відновимо наші заняття за півгодини, містере Пастир.
Юні джентльмени вклонилися й вийшли. Так само зробив і містер Пастир. Протягом півгодини дехто з джентльменів, узявшись по двоє під руки, тинявся по клаптику подвір’я за будинком, а дехто намагався рюздмухати хоч якусь іскру життя в серці Брігса.
На такі вульгарні розваги, як ігри, не було й натяку. Визначеного часу закалатав гонг і заняття під об’єднаним керівництвом доктора Блімбера й містера Пастира відновилися.
Що олімпійські ігри у формі вештання по двору були через Джонсона того дня скорочені, то учнів випустили погуляти перед чаєм. Навіть Брігс (хоч і не повністю) взяв участь у цій розвазі, двічі чи тричі похмуро глипнувши на скелі. На прогулянку з ними вийшов і доктор Блімбер, який вшанував Поля тим, що взяв його на буксир, від чого хлопець здався ще меншим і кволішим.
Чай подавали не менш пишно, ніж обід, а після чаю молоді джентльмени підвелися з-за столу, знов поклонились і подалися або докінчувати сьогоднішні завдання, або готуватись до нових, що загрожували їм завтра Містер Пастир пішов до себе, і Поль сидів у кутку, гадаючи, чи думає зараз про нього Флоренс і що там робиться у місіс Піпчін.
Містер Тутс, що затримався був через дуже важливого листа від герцога Веллінгтонського, незабаром знайшов Поля. Як і перше, він довго дивився на нього, а тоді спитав, чи любить той жилети.
— Люблю, сер, — відповів Поль.
— І я люблю, — сказав Тутс.
Цього вечора Тутс не прорік більше ні слова, тільки стояв і дивився на Поля так, ніби той йому дуже сподобався. Все ж це було хоч якесь спілкування, а що розмовляти Полеві не хотілось, то йому було добре й у такому мовчазному товаристві.
Десь коло восьмої знов закалатав гонг, закликаючи до їдальні на молитву, після якої лакей примостився біля столу під стіною, де на бажаючих чекали бутерброди з сиром і пиво. Ця церемонія завершилася словами доктора: «Ми поновимо наші заняття завтра о сьомій рано джентльмени», і тут Поль уперше побачив, що в КорнелГЇ Блімбер є очі і що вони дивляться просто на нього. Коли доктор сказав: «Ми відновимо наші заняття завтра о сьомій рано, джентльмени», — учні знову вклонилися і пішли спати.
У їхній спальні нагорі Брігс зізнався, що голова йому болить, аж розвалюється, і що він охоче помер би, якби не мати і чорний дрізд у нього вдома. Тозер говорив мало, але багато зітхав і порадив Полеві стерегтися, бо завтра прийде і його черга. З цими пророчими словами він понуро роздягнувся й ліг у ліжко. Ліг і Брігс, і Поль уже ліг, коли з’явився підсліпуватий молодик, щоб забрати свічку, і побажав їм доброї ночі й гарних снів. Та його зичливі побажання не допомогли ні Брігсові, ні Тозерові. Поль, який довго не міг заснути, та й потім часто прокидався, був свідком того, як Брігс мучився від кошмарного сну про уроки, а Тозер чий мозок так само, хоч і меншою мірою, страждав од тієї ж причини, розмовляв невідомими мовами чи то цитував щось грецькою чи латиною — для Поля все те було однаково, але серед нічної тиші справляло прикре, гнітюче враження.
Кінець кінцем Поль солодко заснув і побачив сон, ніби він і Флоренс, рука в руці, простують чудовим садом і підходять до величезного соняшника, який раптом обернувся гонгом і закалатав. Розплющивши очі, хлопець збагнув, що вже ранок — хмарний і вітряний, і мрячить дощ, і що це лунає внизу, у холі, моторошний голос справжнього гонга, закликаючи всіх вставати
Поль встав одразу й побачив, що Брігс — майже безокий, бо так набрякло йому лице від горя й нічних кошмарів — натягує черевики, а Тозер — уже на ногах і в препоганому настрої — ввесь тремтить і розтирає собі плечі. Бідний Поль був не привчений одягатися сам і спитав, чи не будуть вони ласкаві зав’язати йому шнурівки. Але що Брігс тільки сказав: «Одчепись!», а Тозер: «Авжеж!», то Поль, як був, спустився поверхом нижче і надибав там гарну молоду жінку в шкіряних рукавичках, яка чистила грубку. Його поява, здавалося, здивувала її, і вона спитала, де його мама, а коли Поль одповів, що його мама померла, жінка зняла рукавички й зробила усе, що він попросив. Потім вона розтерла йому руки, щоб зігріти, поцілувала й сказала, що надалі, як йому щось буде треба — одягтися чи ще що — хай він шукає Мелію. Поль гаряче подякував їй і пообіцяв, що так і зробить. І він пішов сходами вниз до класної кімнати, де юні джентльмени поновлювали заняття,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Домбі і син», після закриття браузера.