Читати книгу - "Зірка КЕЦ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Шовк не може бути м’якший, — заперечив я.
— Але павутина тонша, ніж шовк, — в свою чергу заперечила Зоріна. — Ось спробуйте-но зняту вовну, — і вона простягнула мені кусок білосніжної хмари, легкої, як газ.
Зоріна мала рацію. Знята вовна тонша.
— Невже це після стрижки вовна стає грубішою? — спитала мене Зоріна.
Я задумався. Джипсі загарчав.
— Чого ти, Джипсі? — спитав я.
Джипсі відповів, що хтось ввійшов у нашу лабораторію.
— Одначе, тут холодно, — сказав я. — Давайте вийдемо звідси і поговоримо.
Ми вийшли, зняли шуби, «почепили їх на повітря» біля себе і почали розмовляти. У вікно заглядало синє Сонце. Десь унизу виблискував велетенський «молодик» Землі. Брильянтовою дорогою світився Молочний Шлях. Біліли плямки туманностей, чорніли «вугільні мішки». Знайома, вже звична картина… Зоріна слухала мене, зачепившись пальцем ноги за ремінець у «стелі» і повільно розгойдуючи своє гнучке тіло. Я обійняв Джипсі за голову і примостився біля самого вікна. Джипсі продовжував нервуватися і раптом «сказав» «Кггмррр», що означало «Крамер». В цю ж мить я почув голос Крамера:
— Небесна ідилія! Дует на зірці!
Я перезирнувся з Зоріною. Її брови насупились. Джипсі знову загарчав, але я заспокоїв його. Крамер вимахував віялом правої руки, описуючи повільні кола в повітрі.
— Мені треба поговорити з Вірою! — сказав він, дивлячись на мене.
— Я вам заважаю? — спитав я.
— Треба самому бути догадливим, — відповів Крамер. — З вами у мене буде розмова пізніше.
Я різко відштовхнувся ногою від стінки і полетів у протилежний кінець лабораторії.
— Куди ж ви, Артем’єв? — почув я за собою голос Віри Зоріної.
Але я був уже далеко. Оглянувшись на півдорозі, я побачив Джипсі. Він вагався, летіти за мною, чи залишитися з дівчиною, яку він любив не менше, ніж мене.
— Ходім, Джипсі, не заважаймо! — крикнув я.
Але Джипсі — вперше за весь час — не виконав мого наказу. Він відповів мені, що залишиться з Зоріною і буде її охороняти. Цієї відповіді Крамер, звичайно, не зрозумів. Для нього «слова» Джипсі були лише гарчанням, гавканням та чваканням щелепами. Тим краще.
Я підлетів до камери дрозофіл і спинився, одначе, прислухаючись до того, що діється в другому кінці. Дивний вигляд Крамера і поведінка собаки, який відчув небезпеку, мене стурбували.
Джипсі більше не гарчав, не гавкав на Крамера. Голосу Крамера теж не було чути. Мабуть, він говорив дуже тихо. Атмосфера в нашій лабораторії не така густа, як на Землі, і тому звуки тут ніби приглушені. Минула хвилина і дві в напруженому чеканні чогось. І раптом до мене долетів несамовитий короткий гавкіт Джипсі, — тривожний, зазивний гавкіт, який одразу ж змовк. Потім я чув тільки сердите гарчання, що, судячи по звуку, проходило через напівзакритий рот собаки. Я різко відштовхнувся і полетів, хапаючись на льоту за виступи перегородок.
Незабаром я побачив жахливу картину. Крамер міцно стиснув Зоріну за шию. Він душив її. Віра намагалась руками відірвати від своєї шиї руки Крамера, але марно. Джипсі вчепився зубами в шию Крамера. Крамер силкувався визволитись від собаки, різко хитаючи головою. Джипсі несамовито вимахував лапами. І всі троє кружляли посеред лабораторії, як клубок, то підлітаючи до стіни, то відштовхуючись від неї і вилітаючи на середину.
Я підлетів до них, вхопився за перегородку, відштовхнувся від неї, врізався в групу переплетених тіл, дістався до шиї Крамера і щосили стиснув її. Більше мені нічого не залишалось.
— Джипсі! Швидше клич допомогу! Дзвінок! Телеграф!.. — загукав я.
Крамер хрипів, але не пускав горла Зоріної. Його руки ніби закам’яніли. Обличчя було перекривлене, очі божевільні.
Джипсі помчав до дзвінкового нумератора і натиснув кнопку «тривоги». Потім він знову прилетів до мене на допомогу і вчепився в ніс Крамера. Крамер закричав і, нарешті, відпустив руку. Джипсі одразу ж розтиснув щелепи. Я думав, що побачу Крамера без носа, але таке вже було самовладання цього незвичайного собаки: він не відкусив носа, а тільки міцно стиснув його, так що не виступила навіть кров.
Та нам ще рано було святкувати перемогу. Щоправда, мені вдалося відштовхнути Віру від Крамера, але він щосили вдарив Джипсі прямо по його кирпатому «обличчю» і накинувся на мене, намагаючись вхопити за шию. Почалася жахлива боротьба в невагомому просторі. Я одчайдушно вимахував крилами, щоб повернути своє тіло ногами в напрямі до Крамера. Мій противник, звичніший до рухів у невагомому просторі, хутко змінював положення і раптом опинився біля моєї голови. Він уже простягнув був руки до шиї, але в цей час мій вірний Джипсі раптом відкинув його вбік. Крамер накинувся на мене знову. Джипсі втиснувся між нами, загрожуючи знову вчепитися в обличчя Крамера. З якоїсь дивної і, здавалося б, недоречної асоціації, мені нараз пригадалась моя недавня розмова з інженером про те, що в невагомому просторі легко розв’язалася надзвичайно складна математична задача про три тіла, які перебувають у взаємному обертанні. Такими тілами були ми. Але як розв’яжеться задача?..
Крамер бив мене кулаками і ногами. На моє щастя, кулаки ворога не мали і найменшої ваги. Я відчував удар лише відповідно до сили його м’язів і сили інерції його тіла, коли воно налітало на мене, відштовхнувшись від стіни.
Нарешті, Крамеру пощастило вхопити мене ззаду за поперек. І він, обережно перехвачуючи руки, почав підбиратися до шиї. Проте, Джипсі одразу ж повиснув на кисті його правої руки. Крамеру довелося визволити ліву, щоб відкинути собаку, в цей час у боротьбу втрутилася Віра. Хоч як я кричав їй, щоб вона не підходила, Віра вхопила Крамера за ноги.
— Годі, Крамер! Вам не справитися одному проти
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зірка КЕЦ», після закриття браузера.