Читати книгу - "Лоліта"

Ангелосi (через те, що квитки на вiзит у якусь кiнозйомку були розпроданi); Мотель "Тополева Тiнь", Юта, де шiсть молодих деревцi були заввишки не бiльше Лолiти, й де вона, propos de rien, спитала мене, скiльки ще часу я буду спинятись з нею в душних будиночках, задля неподобства, й нiколи не живучи як нормальнi люди. Пiвнiчний Проспект у Берксi, Орегон, рiг Захiдної Вашингтонської вулицi, проти гастрономiчної крамницi; якийсь городисько в Сонячнiй Долинi, Iдаго, перед цегляним готелем з приємно сумiжними блiдо-рожевими й рум'яними цеглинами i з тополею, навпроти, чия струменiюча тiнь вигравала на пам'ятнiй дошцi тутешнього Списку Загиблих. Полинне пустище мiж Пайндлем i Фарсоном. Десь у Небрасцi, Головна вулиця (бiля Першого Нацiонального Банку, заснованого 1889 року), з якимсь залiзничним переїздом впересiч вулицi, а за ним — бiлими органними трубами силосу. Й Мак-Евенська вулиця, рiг Уїтонського проспекту, в мiчиганському мiстi, маючим його, його iм'я.

Нам став вiдомий дивний людський придорожник, "Гiтчгайкер", Homo pollex вчених, який чекає попутного воза, й багато його пiдвидiв, рiзновидiв; скромний воячко, новiсiнько вдягнений, спокiйно незрушний, спокiйно свiдомий прогонної користi захисного кольору форми; школяр, готовий проїхати два квартали; вбивця, готовий проїхати двi тисячi миль; таємничий, нервовий старий пан, з новою валiзою й пiдстриженими вусиками; трiйця оптимiстичних мексиканцiв; студент, що пропонує огляд слiдiв вакацiйної чорнороботи так само пихато, як iм'я всюди знаного унiверситету, вигаптоване спереду на його куфайцi; безнадiйна панi, в непоправно пошкодженому авто; безкровнi, карбовано кресленi лиця, глянсове волосся й тiкаючi очi молодих збуїв у криклявих вбраннях, якi енергiйно, ледь не прiапiчно виставляють напруженого великого пальця, щоб звабити самотню жiнку або смеркового комiвояжера, терплячого з примхливого збочення.

"Ах, вiзьмемо неодмiнно!" часто благала Лолiта, тручи мiж собою, в лише їй властивий спосiб, голi колiнця, коли який-небудь аж надто вiдразливий екземпляр Homo pollex, мужчина моїх рокiв i так само широкий в раменах, з face claques безробiтного актора, йшов обернувшись до нас i задкуючи, прямо перед нашим авто.

О, менi доводилось аж як пильнувати Лолiту, маленьку млосну Лолiту! Завдяки, можливо, щоденнiй любовнiй зарядцi, вона променiла, попри її вельми дитячий вигляд, невимовно-томним свiтiнням, яке приводило гаражистiв, окремих розсильних, туристiв, хамiв у розкiшних машинах, теракотових iдiотiв бiля синькою фарбованих басейнiв, у стан запаморочної хотi, котра б лестила моєму самолюбству, якби вона так не загострювала мою ревнiсть; адже маленька Лолiта добре знала про це своє жарне свiтiння, i я не раз ловив її coulant un regard по напрямку того чи iншого люб'язника, якогось, примiром, пiдливача автового масла, з мускулястою золотаво-брунатною оголеною по лiкоть рукою в браслетцi годинника, й не встигав я вiдiйти (щоби купити тiй же Лолiтi солодку бурульку), як вона вже та красень механiк самозабутньо цвiрiнькали жарти, нiби спiвали любовний дует.

Коли, пiд час наших бiльш тривалих спочинкiв, я залишався був у лiжку, вiдпочиваючи пiсля занадто пальної ранкової працi, й вiд доброти душевної (насичений, вибачливий Гум!) дозволяв їй вийти в сад помилуватись на ружi й навiть перетнути вулицю й вiдвiдати дитячу бiблiо еку разом з мотельною сусiдкою, негарною маленькою Мерi, й восьмирiчним її братiйком, Лолiта верталась з годинним запiзненням; босонога Мерi тяглась далеко позаду, а замiсть братiйка були два лобурi-старшокласники, золотоволосi лотри, складенi з м'язiв i гонореї. Читач може легко уявити собi, що я вiдповiдав потiшницi, коли вона — доволi непевно, треба визнати — питала мене, чи може вона пiти з представленими менi Карлом i Фредом на роликовий каток.

Пам'ятаю, як в iншому мiсцi, вперше, пиляного вiтряного дня, я дiйсно дозволив їй покататись на роликах. Вона мала жорстокiсть зазначити менi, що їй не буде жодного задоволення, якщо я також пiду, позаяк в обраний нею час ринг є спецiально призначений для молодi. По довгому сперечаннi ми виробили компромiс: я лишився сидiти в авто, зупинившись мiж iнших (порожнiх) машин, наставлених просто неба носом на роликовий каток; я мiг бачити, як пiд його парусиновим шатром близько п'ятдесяти пiдлiткiв, багато-хто парами, безкiнечно котились по колу пiд автоматичну музику, й вiтер срiблив дерева.

Моя Доллi була в синiх ковбойських штанях i бiлих чобiтках, як бiльшiсть дiвчат на катку. Я рахував накрути рiвно-гучливого натовпу — й раптом схопився її. Коли вона знову проїхала, то була в супроводi трьох жевжикiв, мову яких я пiдслухав кiлька хвилин перед цим: стоячи поза рингом, вони обговорювали дiвчат, якi катались, — i кепкували з чудовної, довгоудої красавоньки, яка з'явилась в червоних трусиках замiсть довгих штанiв.

Автомобiлiста при в'їздi в Аризону й Калiфорнiю питають, — чи не ввозить вiн фруктiв або рослинних продуктiв; i на цих пунктах, бувало, iнспектор так пильно вдивлявся в нас, що бiдне моє серце давало перебiй. "А меду не везете?" цiкавився вiн i моя медова дурка каталась зi смiху. До цих пiр вiбрує менi вдовж оптичного нерву образ Лолiти, їдучої верхи, — ланка в низцi платного туру по в'ючних тропах; вона тряслась кроком за дряхлою вершницею й перед червоношиїм пройдою-ранчором, а позаду нього їхав я й зорив на його жирний торс у квiтчастiй сорочцi ще бiльш злобно, нiж зорить автомобiлiст на спокволу вантажiвку, яка пнеться перед ним по гiрськiй дорозi. А хоча б, в лижному курортi, я бачив її, упливаючу вiд мене, небесну, вiдчужену, на е iрному пiд'ємному стiльцi, все вище й вище, по напрямку до яскрiючої височини, де дожидались її реготливi, напiвголi а лети.

В якому б мiстi ми не зупинялись, я перш за все дiзнавався, з властивою європейцевi чемнiстю, про мiсцезнаходження публiчних басейнiв для плавання, музеїв, мiсцевих шкiл, про число дiтей у найближчiй школi, тощо; й про час вiдбуття шкiльного автобуса, всмiхаючись i злегка сiпаючись (я вiднайшов нервовий свiй тiк вiд того, що жорстока Лолiта перша змавпувала його), я зупинявся в стратегiчному пунктi, з моєю бiглою гiмназисткою, що сидiла поруч зi мною в машинi, й споглядав дiвчат, якi виходять зi школи — картина завжди привабна. Такi зупинки вже скоро стали набридати моїй нетерплячiй Лолiтi, й позбавлена, як це трапляється з дiтьми, всякого спiвчуття, вона вкрай негарно шпетила мене за вимогу, щоб вона мене пестила, поки синьоокi