BooksUkraine.com » Бойовики » Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший 📚 - Українською

Читати книгу - "Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший"

106
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля" автора Сергій Інший. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 59
Перейти на сторінку:
його присутності.

— Угу. — В’ячеслав подумки святкував перемогу, він розумів що це неправильно, що людина в комі, і що вона колись його кохала, що це біологічний батько її дочки, але факт того що Вероніка його ненавидить просто ощасливив його.

— Що тут такого? Ну сняться мені жахіття, я ж від них не помираю, по сняться і перестануть, треба просто про це не думати, і все пройде само собою.

— Все сонечко, заспокійся, все буде добре.

— Думаєш?

— Я впевнений.

* * *

Високий і довгий міст через річку, Вероніка тут ніколи не була, але їй чомусь здається цей міст дуже знайомим, вона намагається знайти в своїх спогадах якусь згадку про це місце, її переслідує це відчуття, коли от-от згадаєш, але нічого не виходить. Вона йде вздовж мосту, дивно, але машин зовсім немає, і людей немає, але шум стоїть такий наче десь поряд парад. Вона йде далі, їй стає страшно що вона залишилась одна, Вероніка не розуміє куди всі поділися і чому вона тут опинилася одна. Десь далеко вона помічає постать, там є якась людина яка зможе їй допомогти, може ця людина знає що тут відбувається, Вероніка трішки заспокоїлась, тепер вона не одна. Трохи наблизившись до невідомої особи, Вероніка впізнає в ній В’ячеслава, він стоїть на краю мосту.

— Любий!

Ніхто не відповідає, Вероніка біжить до нього, здавалося тут лише сотня метрів, бігти секунд десять, але її ноги вже відмовляють, вона біжить вже декілька годин.

— Сонце, це ти? Що ти тут робиш?

Ніхто не відповідає, Вероніка проймає ще більший страх, аніж до того, адже поряд з В’ячеславом її дочка.

— Донечко! Ходи до мами!

Жодної реакції. Вероніка збирає усі свої сили в кулак, робить ривок і біжить до доньки з чоловіком, дивом їй вдається приблизитись, але вона відчуває що не встигає.

— Зачекайте мене!

Ніхто не відповідає. В’ячеслав бере Маргариту і садить собі на плечі, вони обоє посміхаються, вони щасливі.

— Не робіть цього! Стійте!

Жодної реакції. Вероніка вже за декілька кроків від них, біжить до них але ніяк не може добігти, здається що от-от вона вже зможе дотягнутися до них рукою, схопити доньку, і якщо вдасться, схопити ще і чоловіка.

— Чому ви це робите?

В’ячеслав з донькою обертаються до Вероніки та махають їй рукою, так наче прощаються, на їх обличчях яскраві посмішки, але Вероніка не розуміє чому вони посміхаються, тим паче, чому вони прощаються з нею, адже вона ось тут, поряд з ними, за один крок, за одну мить від них.

— Ні! Стійте!

Вони роблять крок, і зникають з поля зору Вероніки в пітьмі під мостом, вона перехиляється через поручні намагаючись побачити їх, але там лише пустота та темрява. Вона падає на мокрий від дощу асфальт і починає ридати, вона втратила тих кого так любила.

— Не плач, сонечко. — промовив до неї Назар.

— Що ти тут робиш? — здивовано, крізь сльози, запитувала вона.

— Я тут щоб допомогти тобі.

Раптом Вероніка усвідомила що це все сон, і що всі ці події перед тим, також були снами, вона пам’ятає як помирала, пам’ятає як її ґвалтували, пам’ятає пожежу на вечірці в Максима, пам’ятає як потрапляє в аварію, все це були сни.

— Чому ти так знущаєшся наді мною, я ж так кохала тебе, і була готова віддати тобі все.

— Я теж кохав тебе.

— Чому ти це не припиниш?

— Я припиню це, але якщо ти виконаєш моє останнє прохання.

— Що я маю зробити? — Вероніка знала, що вона має зробити щось жахливе, але вона хотіла впевнитись в своїх думках і почути це від нього.

— Це все припнеться тоді, коли я помру.

Прокинулась Вероніка без крику, що неабияк здивувало В’ячеслава, який вже давно звик до її нічних жахіть.

— Як спалося, сонечко? — запитував її чоловік, він вже давно прокинувся і приготував сніданок, Маргарита вже ось-ось поїде з ним до школи?

— Чому ти мене не розубдив?

— Ти так солодка спала, я не хотів тебе будити.

— А Маргарита?

— Вона намагалась, але я її зупинив.

— Ні, ні. Їй же треба до школи, а я проспала.

— Все добре кицю. Я сам її завезу, а ти лягай спати.

Вероніка нічого не відповіла, В’ячеслав хотів запитати, чи снилися їй жахіття, але не насмілився, адже боявся почути відповідь.

Повалявшись в ліжку ще трохи, дочекавшись коли чоловік з донькою поїдуть, Вероніка встала і почала збиратись, їй конче треба поїхати до Назара.

«Як я можу це зробити?», думала собі Вероніка по дорозі до свого колишнього чоловіка. «Я же не можу просто взяти і, зробити це, як він узагалі це уявляє? Ні, я не буду цього робити. Навіть якби я і хотіла, як це узагалі можливо?», вона намагалась уявити що Назар сидить поряд і вона говорить до нього, так їй здавалося що вона не зовсім божевільна. Вона шукала виправдання для самої себе, якщо вона це зробить, то їй треба було це якось пояснити, не поліції чи чоловіку, а самій собі. Як їй потім з цим жити? Але з іншого боку, якщо вона цього не зробить, то спокійного життя їй не варто очікувати.

— Доброго дня Вероніко, ви зачастили до нас останнім часом. — говорив лікар коли Вероніка прийшла до палати Назара.

— Так, доброго дня. — відповідала вона і думала що тепер, якщо він помре, підозра впаде на неї, адже це не може бути збігом, що він жив стільки років, і раптом помер саме тоді, коли Вероніка почала його відвідувати.

— Як в нього справи? — запитувала вона.

— Стан стабільний.

— А як його, ця активність в мозку, про яку ви розповідали?

— Усе ще присутня, але в невеличкій кількості, ми очікуємо що через декілька днів він повернеться до звичного свого стану.

«От чорт», подумала Вероніка, якби ця його активність і далі збільшувалась, можна було б відключити якийсь апарат і всі б подумали що він помер через якісь внутрішні проблеми, але, коли Вероніка увійшла в палату, вона зрозуміла що і цей варіант був нікудишній, адже в палаті були камери, які б зафіксували вбивство, тож Вероніка відкидає ці думки, після того як вона прокинулась минуло вже багато годин, і тепер, на свіжу голову, ідея вбивства здається їй зовсім божевільною, їй стає незручно перед самою собою за те що вона сюди приїхала з такою дивною метою, в кінці кінців, це ж усього лише сон, вона не може вбивати людей тому що їй приснився її колишній чоловік.

Трохи

1 ... 54 55 56 ... 59
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший», після закриття браузера.

Подібні книжки до «Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший» жанру - Бойовики:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший"