Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Як же вона мене розлютила. Ця маленька погань, яка вже пару разів за кілька хвилин назвала мене "дебілом" і, при цьому, не отримала нічого у відповідь. Адже ще ніхто собі такого не дозволяв, щоб не нарватися на відповідь. Навіть Ракель, з її постійними провокаціями, завжди тримала свій зміїний язик при собі й не допускала нічого подібного. Будь на місці цієї "Копії" який-небудь мужик, він вже давно б харкав на асфальт кров'ю з двома пропущеними під кожним оком. 

У якийсь момент нашої сварки я вже був близький до того, щоб зірватися. Вже уявляв собі як затягну цю кричущу істеричку в машину, покладу на коліна і смачно відлупцюю по дупі. Спочатку так, щоб було боляче, а трохи пізніше так, щоб вже було приємно. Мені. Не їй. 

Я вважав, що мені було плювати на цю психопатку, але сварка з нею мені сподобалася. Вона була дикою. І це заводило. Не сварка заради сварки, а справжні неприборкані емоції. Не схожі на Ракель. Та сучка навіть в істериці все робила, як за сценарієм, спеціально виводила, робила якусь гидоту, а потім вичікувала відповідну реакцію. Але ця ж... 

Отямився я тільки тоді, коли вона здирала з мене сорочку, а потім кинула її в калюжу. Дрібна маленька мегера, коли справу буде зроблено і ти будеш ходити біля мене, як ручне кошеня, таку поведінку я буду дозволяти тобі тільки раз на рік, і то, виключно для гостроти власних відчуттів. 

Я дивом стримався, щоб не виконати те, що вже так ясно уявляв у своїй голові. Просто стояв і дивився, як вона казилася і ще щось кричала, а потім розвернулася і пішла в бік свого будинку. 

Мені хотілося її наздогнати. Затиснути в кутку під'їзду і різними способами "пояснити", що з таким як я грати в такі ігри не варто, але замість цього дивився на її фігуру, яка віддалялася від мене і стискав кулаки. 

Та зустріч, на яку я так поспішав, тепер абсолютно точно пройде без мене і знову Франсуа буде віддуватися за нас двох. Я сів у машину і різко викрутив кермо, поїхавши додому. Мені треба було переодягнутися і, найголовніше, заспокоїтися. Не міг же я зараз поїхати на зустріч без сорочки, з неймовірним бажанням вбивати й зі стояком в штанях. Так, у цієї дрібної гидоти вийшло довести мене до ручки.