Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

- І? – пролунав її голос.

- Марфа…- розпочала я, але вона миттю мене перебила.

- А ну зачекай. Зараз я сяду.

І я почула стукіт посуду, а за тим булькання.

- А що ви робите? – не втрималася я.

- Як що? Заспокійливе наливаю.

Далі почулося сьорбання.

- Ну запалюй! – з барського плеча дозволила вона.

- Гм! Ви мені не підкажете чому поряд однієї людини з’являються і крикси й богинки?

- Кхе! Причини можуть бути різними. Людина може бути не в тому місці й не в той час. Прокляття може якесь бути. Або ж…- й тут вона замовкла й знову гучно так сьорбнула. – бачила колись, як мисливських собак готують до полювання?

- Не бачила. Але ви оце натякаєте, що цю нечисть можна, як собак натаскувати?- перекотила я цю нову інформацію в голові.

- Не так буквально, але можна, - зітхнула жінка.

- А як так?

- Ну так. Комашиним кроком. Розворуши свою припорошену уяву. Не будь емоційним інвалідом. Відрости ікла, кігті, мозок, змужній…

- А ви оце часом не позашлюбна донька Сухомлинського?

- Ой! Мій настрій, прямо ліг на підлогу. Ти врахуй, що забиті мозги не додають людям довгого життя і спокійної смерті, - захихикала вона.

Від того сміху мене, аж покорчило.

- А як знайти того, хто це робить? – склала я свій запальний настрій в купку.

- Слухай, приблуда, у тебе, що там в голові вітер завива від захвату тиняючись пустотою? Ясно як! Через нечисть.

- Та ви що? – прошипіла я, від тієї ясності. – Дякую за підказку. Наступного разу обов’язково нечисть упіймаю. Гарного вечора! Оплату скину на картку.

- Давай! Таки в сорока градусній компанії ти сприймаєшся краще, - задоволено промуркотіла вона.

Як тільки завершила дзвінок, то глибоко видихнула.

- Ох і відьма!!!Фрейда тобі в колиску! – пошипіла про себе.

- Селена, я тобі чай зробив, - розгублено кліпнув Еміль, оглядаючи мою роздратовану тушку.

- А це прекрасно, - глянула на нього, піднялася й пошкрябала на кухню.

Еміль старався, бо окрім чаю на столі ще й були бутерброди. Оцінила рівненько порізані шматочки м’яса і відчула напад заздрощів. Чогось у мене з рівно є явні проблеми. Сир перебігає з товстої однієї сторони до тонесенької з іншої. Хліб ріжеться криво. Може то ножі треба частіше точити? Бо після господарювання Валентини Михайлівни, моїми ножами хоч операцію проводь. Я їх навіть в руки боюсь брати…

  І тільки я гризнула бутерброд і приготувалася його чаєм запити, як пролунав дзвінок у двері. Та щоб тебе!

- Хто там? – стрепенувся Еміль.

- Якийсь бідовий самогубця, - задумливо буркнула я, відклавши бутерброд.

Дзвінок не замовкав. В принципі, я вже здогадувалася хто там такий нетерпеливий. З долею змирилася й пішла відкривати.

  На порозі стояв Зорян й сяяв білозубою посмішкою, енергією та ентузіазмом.

- Ну? – запитливо підняла я брову і несподівано для себе зрозуміла, що я повністю скопіювала інтонацію старої відьми. Тьфу ти, заразне це чи що?

- Вечір добрий в хату! – мазнув він мене щасливим поглядом. – Треба поговорити.

- Та зрозуміло, що не крючком в’язати прийшов, - бовкнула у відповідь й відійшла в сторону пропускаючи його у квартиру.

- Як твоя нога? – пробіглася поглядом по його нозі.

- Заживає, як на собаці. – кинув він на мене насторожений погляд. – І я майже вже пережив, що мене якась містична шняга покусала.

Та щось куйовдилося в його погляді, тужливе, як емоція осіннього блюзу й важке, як рок-музика на повну гучність.

- Ум! Як добре! – кивнула собі й запрошуючи махнула головою в сторону кухні.

Поки я закрила двері, то він вже там розливався соловейком

- Еміль, мої вітання! Як ти?

- Дякую, нормально! – скупо відповів хлопчина.

- Оце вже чудово! – порадів Зорян. – О, а можна мені теж такого чаю. Голодний, що капець.

На цей оптимістичний наратив, я тільки закотила очі. Еміль хазяйновито увімкнув чайник й дістав ще одну чашку. Зорян чудово почував себе у мене на кухні, помив руки, вгризся в бутерброд та задоволено примружив очі. Я сіла на своє місце й забрала свого бутерброда.     

- Дякую! – буркнув він, коли Еміль подав йому чай та почав різати ще порцію бутербродів. Він ріже, Зорян їсть. Ідилія. Я терпляче чекаю. Від цього, нишпорки, можна було чекати чого завгодно. Він дожував, запив чаєм, а потім звернув усю свою увагу на Еміля.

- Еміль, нам потрібно серйозно поспілкуватися стосовно Мазур Геннадія Дмитровича. По ходу розслідування виявилося, що він уже досить довгий час витягував з корпорації гроші. Іншими словами він тебе нахабно обкрадав.

- Я знаю, - знизав плечима Еміль.