Читати книгу - "Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей"

Глава 29

Глава 29

Я почала нервово витирати долоню об джинси, аби Олександр не побачив мого поранення. Не заслуговує він на це. Добре, що хоча б у машині було досить темно і він нічого не помітив.

Видихнувши з полегшенням, я опустила голову на сидіння. Прикрила очі та змусила себе заснути. Хоча мені це не вдавалось добрих десять хвилин.

Прокинулась я від того, що моє обличчя погладжувала тяжка та велика рука. Мене наче током пройняло.

Підірвалась та скривилась від болю. Живіт пронизало тисячу гострих ножів. Проскиглила, мов маленький цуцик, та схопилась за своє поранення.

— Що сталося!? — занепокоївся Олександр та підняв моє обличчя.

Я зціпила зуби, прикрила очі та шумно видихнула, тамуючи свій біль. Випрямилась та сіла рівно.

— Все в порядку, — тихо та впевнено мовила. 
Старалася, щоб голос не сильно здригався, а був рівним і впевненим.

Подивилась на рану Олександра та скривилась, а тоді відвернулась до вікна. Не варто мені його жаліти. Більше не хочу бути в його полоні.

Поки я літала у думках, не помітила, що ми наблизились до спільного району Парижу. Причому все було таким вишуканим. Навіть у темноті я бачила мальовничі будівлі, красиві клумби та огорожі.

В  голову закрались нехороші думки.

«Олександр не везе мене до свого маєтку, уже добре. Але чому обрав саме квартиру?» — Це питання так і чухалось у мене на язику, але я не наважилась озвучити його вголос.

І все ж я б хотіла додому. До своїх речей, телефона, ноутбука і м'якого ліжка. Навіть гарячий душ мріяла прийняти.

Машина зупинилась та Олександр вийшов, аби відкрити мені дверцята, а я все косо поглядала на того негідника, який ледь не катував мене. Погань!

Не встиг Олександр підійти, як я відкрила машину та вийшла сама. Не хочу приймати від нього допомоги.

Пройшла повз нього та почала оглядатись. Хотіла зрозуміти, звідки мені доведеться тікати.

— Куди нам? — запитала, не обертаючись.

— На дев'ятий поверх, — промовив позаду. 
Я не стала його чекати, а просто пішла до під'їзду, потім і до ліфту. Не стала чекати його навіть там. Сміливо натисла кнопку дев'ять і ліфт просто поїхав.

Кілька хвилин не давала навіть думкам сили. Хотіла викинути все з голови. Якщо мені доведеться і надалі жити з ним, то хай терпить. Покірною і хорошою я більше не буду.

Ліфт зупинився і я вийшла з нього, гордовито піднявши підборіддя, бо Олександр уже чекав мене біля дверей. Переводив дихання.

Біг бідолаха?

Йому на користь. Немає чого використовувати мене, як іграшку, потім викидати, викрадати і привозити до чорта на ріжки.

— Ти не могла мене почекати? — ледь не задихався, але все ж щось там бубнів.

— Ой, — прикрила рот рукою і награно засмутилась. — А ти теж хотів піднятись зі мною? Ну нічого. Біг тобі на користь, — ледь стримувала я сміх.

— Досить уже цієї вистави! — прогарчав він та схопив мене за лікоть.

— Ні, любчику, не досить. Це тільки початок, — розгнівалась я.

— От зараз я відкрию ці кляті двері і тоді виб'ю з тебе усю пиху та злобу хорошим трахом, — прошипів мені в обличчя.

— Боюсь-боюсь, дивись не надірвись, — сміялась я, а у самої почали колінки тремтіти.

Спати з цим негідником не було у моїх планах. Не хочу і не буду. Краще з собою щось зроблю.

. Цей паскудник відкрив квартиру та запхав мене туди. Я огледілась. В темноті було дуже важко щось роздивитись. Олександр повів мене вглиб квартири. Затягнув у якусь кімнату, потім у якісь двері й аж тоді відпустив, покинувши мене. Я чула важкі кроки по кафелю і серце відбивало тихі удари. Потім клацання вимикача і яскраве світло засліпило мені очі. Я примружилась, фокусуючи свій погляд. Ми опинились у просторій ванній кімнаті. 

Велика душова, джакузі і ще багато чого для проведення приємного часу та відпочинку. 

— Чого ти мене сюди притягнув? — поглянула на цього безхребетного. 
Ще не вистачало, щоб я милася з ним. Хай мріє. 

— Нам потрібно вимитися і обробити рани, — вказав він пальцем на свою рану. Скривившись, я підійшла ближче та роздивилась його уже у світлі лампи. Рана була не досить глибокою, але крові натекло пристойно. 

— Що ти пропонуєш? Митися разом із тобою, оголити своє тіло та ще й зализати тобі рани? — кидала я злісно слова. 

Невже він дійсно думає, що може отак затягнути мене в ліжко? Після всього, що накоїв? Еее... Ні, дорогенький. Ніколи більше. 

— Кохана... — я блиснула очима, стукнувши його в груди. 
Чоловік поморщився та закусив губу. 

— Я говорила не називати мене так, — зціпила я зуби та відвернулась. 
У голові роїлось забагато думок. Щоб не забивати собі голову, я пішла до душової, на ходу скидаючи одяг. Хай дивиться, що він там не бачив...

Зайшла. Включила воду та стала під її струмені. В животі запекло і я опустила голову вниз, зовсім забувши про свою ранку. Чому саме ранку? Вона була не великою, але досить глибокою. Перевела погляд на одяг, який весь був брудний і зрозуміла, що одягти мені більше нічого. 

Олександр не став випробовувати долю та пішов до джакузі. Набрав воду та заліз туди, погрузившись з головою. Я ж почала витирати своє тіло, синці. Лише одне місце мені так і не вдалось витерти, це рана. 

Поки швидко милась, загрузла у свої думки та навіть не помітила, що до мене підійшли. Лише відчула мокре та липуче тіло, яке притискали мене до плитки.

***

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно