Читати книгу - "Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович"

Із їхнім застосуванням практично не виникає проблем у більшості пострадянських держав, за винятком балтійських. Останні, російський вплив на які із вступом в НАТО та ЄС суттєво обмежився, російські ЗМІ зумисно демонізують і творять із них потрібний для Росії «страшний приклад перегляду історії».

Несподівано для Кремля з імплементацією радянської/російської пропаганди про війну виникли проблеми в Україні. Особливо після 2004 року, коли тут почали реалізовувати власну, не просто відмінну, але часом діаметрально протилежну до російської політику пам’яті. Засудження злочинів комуністичного минулого, відкриття архівів комуністичних спецслужб в Україні відбувалися практично одночасно зі спробами реабілітації радянського минулого в Росії. Тож не дивно, що історія стала ще однією ареною суперництва між двома країнами, не менш гарячого, ніж суперництво в енергетичній сфері.

Так само не дивно, що після перемоги на виборах у 2010 році проросійського кандидата Віктора Януковича українська політика пам’яті зазнала докорінних змін і чи не найяскравіше проявилася якраз у питаннях, пов’язаних з історією Другої світової війни.

Стараннями міністра освіти Дмитра Табачника в підручники історії повернувся термін «Велика Вітчизняна війна», звідти ж вилучено інформацію про український визвольний рух та його лідерів. Прийнято закон про використання так званого прапора перемоги (насправді червоного радянського), 9 травня знову відзначалося гучними військовими парадами. Народний депутат Вадим Колесніченко намагався запозичити в Росії досвід історичних законів, які мали закріпити радянське бачення війни. Частину з них навіть було прийнято в скандально відомому пакеті диктаторських законів від 16 січня 2014 року.

Втримання радянських міфів про війну в Україні є надзвичайно важливим для Росії, адже вони стали головним, іноді останнім елементом радянської ідентичності частини наших громадян.

Як показали події, після падіння режиму Януковича саме на острівці цієї радянської ідентичності опирається президент Російської Федерації Володимир Путін, розгортаючи свої диверсійні акції проти України.

Не росіяни чи російськомовні українці, яких нібито захищає Путін, є основою для тероризму на сході України чи сприяли анексії Криму, а саме «радянські люди». Тому не випадково одним із головних елементів їхньої символіки стала так звана «георгієвська стрічка» — водночас російський імперський символ (звідси й назва) і радянський, пов’язаний із концептом «Великої Вітчизняної війни».

Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній. Тому їх розвінчання важливе не тільки для того, щоб зрозуміти, «як було насправді», побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії. Це розвінчання не лише елемент нової гуманітарної політики держави, але й елемент її політики безпеки.

Починаючи з весни 2014 року, спеціальний державний орган — Український інститут національної пам’яті, запровадив нові комеморативні практики до дат, пов’язаних із Другою світовою війною.

Відзначення річниці завершення цієї війни тепер не привід для мілітаристської пропаганди, а нагода згадати всіх загиблих у ті страшні роки. Новим символом пам’яті став червоний мак, новою датою — 8 травня, День пам’яті та примирення.

Ці зміни досить швидко і легко сприймаються українським суспільством завдяки тому, що відбуваються на тлі сучасних екстремальних переживань. Війна теперішня допомогла багатьом українцям побачити і зрозуміти, скільки брехні про війну минулу оточувало їх дотепер. Вони перестали вірити тому, що говорила радянська пропаганда, тому, що повторює сучасна російська. Але через те вони ще більше хочуть знати, що ж сталося в минулому.

Відповіді на це запитання українці шукають у книгах, статтях, фільмах. Історики поки не дуже готові задовільнити швидко зростаючий попит, адже для цього потрібен не звичний для дослідників академічний, а в першу чергу науково-популярний формат. Його особливість у тому, що автори, добре обізнані в темі, намагаються пояснити складні питання зрозумілою мовою для тих, хто не проводив і не проводитиме глибоке її дослідження.

Науково-популярний формат розрахований на широку аудиторію, тому добре надається до розвінчання радянських міфів про війну, які досі мають значний вплив на суспільну свідомість. Тож саме довкола видання такого характеру вирішили об'єднати зусилля група істориків Українського інституту національної пам’яті, громадських ініціатив «LikБез. Історичний фронт», Центру досліджень визвольного руху та видавництво «КСД» («Клуб сімейного дозвілля»).

Результатом нашої співпраці стала книга, яку Ти, шановний читачу, тримаєш у руках. Сподіваємося, вона допоможе зрозуміти головний урок подій 1939–1945 років: така війна не повинна повторитися знову. І запорукою цього може бути лише правда про неї.

Володимир В’ятрович,

історик, Голова Українського інституту

національної пам’яті

Список джерел і літератури

1941 год: В 2 кн. / Сост. Л. Е. Решин и др.; Под ред. В. П. Наумова; Вступ. ст. акад. А. Н. Яковлева. — Москва: Международный фонд «Демократия», 1998. — 832 с.

28 героев-панфиловцев. Как создавалась легенда — hedrook.vho.org.

6 історичних міфів про пакт Гітлера — Сталіна / М. Майоров, Р. Пилявець // Історична правда. — 09.07.2014. — istpravda.com.ua.

Андреев-Угранский А. Маршал Победы / 2-е изд. испр. и доп. — Калуга: ОБЛИЗДАТ, 2002. — 335 с.

Арзаканян М. Де Голль. Серия «ЖЗЛ» — Москва: Молодая гвардия, 2007. — 268 с.

Армстронг Д. Украинский национализм. Факты и исследования / Пер. с англ. П. В. Бехтина. — Москва: ЗАО Центрполиграф, 2008. — 368 с.

Артемьев А. Братский боевой союз народов СССР в Великой Отечественной войне. — Москва: Мысль, 1975. — 200 с.

Арутюнов А. Роль американских поставок СССР по ленд-лизу в разгроме фашистской Германии и её союзников во Второй мировой войне // Великая эпоха. — 18.06.2006. — epochtimes.ru.

Безыменский Л. Гитлер и Сталин перед схваткой. — Москва, 2000. — 512 с.

Беседа Народного Комиссара Иностранных Дел СССР В. М. Молотова с послом Германии в СССР Ф. Шуленбургом 22 июня 1941 г. в 5 час. 30 мин. утра // Документы внешней политики. 1940 – 22 июня 1941 г. Т. ХХІІІ: В 2-х кн. — Кн. 2 (2) 2 марта — 22 июня 1941 г. / Под ред. Г. Мамедова и др. — Москва: Международные отношения, 1998. — С. 753–754.

Білас І. Репресивно-каральна система в Україні (1917–1953): суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. У 2-х книгах. — Кн. 1. —