Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"

– Враховуючи, як ти мене попросила, то не довго, можеш йти.

Я була така зла, що якби могла то придушила б його. Натомість зібрала силу й відірвала всі ґудзики на його піджаку й сорочці. Вони зі стукотом розлетілися по кабінету. Смикнувши ручку, вилетіла до коридору. До мене долетів його сміх.

Як не дивно, та наступного ранку, на тумбочці лежала записка.

«Забув тобі сказати, що батько все одно збирався повезти тебе по магазинах, тож, їдьте всі разом.

P.S. От бачиш, що буває, коли добре попросити.

Себастіан»

Забув він! Забув! З самого початку знав навіщо я прийшла, однак, і слова не сказав, чекаючи, що я буду робити!

Індик надутий!

Через його поведінку, так і не спитала, що ми тепер будемо робити з цим шлюбом. Після того скандалу він більше не згадував про нього. Не шукав служителя, не тягнув мене до храму.

Про те, що я дізналася від дядька говорити ні з ким не хотілося, навіть з Уітмором. Від тої історії мені було моторошно. Якби не знала, що мій батько помер, можна б було подумати, що це він викрадає дівчат.

Такі думки все частіше приходили мені в голову.

А чому б і ні? Не схожий він за описом на білого й пухнастого. Та ще й той дивний малюнок дівчини.

Зітхнувши, я тицьнула кнопку кристала.

– Еллі? Чого так рано? Я ще сплю! – розгублено протягнула Глорі.

– Ми поїдемо вибирати сукні в понеділок.

– О, це просто прекрасно! Як там Себастіан, сильно тебе допік? Я вже думала він не дозволить. Чи поїде з нами та буде поливати нас презирством, наче хмара дощем землю? – пирхнула Глорі.

Я знизила плечима.

– Нічого такого. – мені зовсім не подобалося брехати Глорі, одначе й правди не скажеш.

– Що ж, до зустрічі, а зараз я спати. Па-па! – вона відключилася.

По магазинах поїхали втрьох з дядьком. Річарда викликали на службу. Ми прогулювалися, час від часу роздивляючись вітрини, коли я відчула, що хтось за мною спостерігає. Це було неприємне відчуття, наче на тебе полює дикий звір, відчуваєш, проте, не бачиш.

Я намагалася запевнити себе, що це мені тільки здається. Кілька разів оберталася, однак, нікого підозрілого не побачила.

У мадам Кюр'є наразі виставлялася нова колекція святкових суконь, тож, було з чого вибрати.

Глорі передивилася все, і нарешті зупинилась на пишній блідо-рожевій сукні розшитій білими квітами.

Я ж намагалася знайти щось з довгими рукавами. Глорі й так вже разів п'ять питала, чого це мені спало на думку начепити на руку цей старий браслет. Тому, годі було й думати прийти в ньому на свято.

Нарешті, я побачила синю сукню з прямою спідницею, закритим верхом і довгими рукавами.

– Я хочу оцю.

Глорі здивовано підняла брови.

– Ти впевнена? Вона така….закрита.

– Зате сидить точно по фігурі! – сказала консультантка.

Тринькнув магічний дзвоник і до магазину увійшов високий худий маг у чорному пальто, шкіряних печатках і капелюху так низько насунутому на очі, що неможливо було розгледіти нічого, окрім гострого підборіддя.

– О, добрий день пане Бельмон, ви прийшли по своє замовлення?

– Саме так, Ліззі. – відповів той, кого назвали Бальмоном.

– Зараз все принесу! – з цими словами дівчина активувала портал та зникла в ньому.

Високий пан, тим часом зняв головний убір і я жахнулася. Його очі були білі! Замість кольорової райдужки абсолютна білизна, тільки чорний лімб та зіниці. Може, сліпий?

– Добрий день панночки, добрий день пане! – поздоровався він.

Ми привіталися у відповідь. Я не могла перестати витріщатися на нього. Його б можна було назвати красенем, якби не ці дивні очі. Правильні риси обличчя, повні губи, біле волосся забране у хвіст. І раз привітався з нами, то все бачить.

– Вибачте мені моє нахабство, але хотів би все ж таки представитися. Льє де Бальмон – головний слідчий з Ольфіру. Я тут зовсім недавно і мало кого знаю.

Ми перезирнулись, приставка Де у прізвищах бувала тільки в ельфів, це всі знали, та в наші краї вони завітали не часто. Ще й головний слідчий зі столиці ельфійського королівства! Цікаво, що йому тут потрібно? Можливо, це якось пов'язано з викраденням дівчат?

– Мене звати Роберт Сольє, магістр світла, а це моя небога Ельвіра Штайн і її подруга Глорія Майн.

– Мені дуже приємно, то, це ви подруга пані Флори Кіллі? – спитав він, глянувши на мене.

Я здивовано підняла брови.

– Так. Звідки ви знаєте?

– Така вже в мене робота. – він стримано посміхнувся.

Портал знов освітив приміщення. З нього вийшла дівчина консультант.

– Ось, пане Бальмон! Ваш костюм, сподіваюсь вам сподобається! – догідливо сказала вона.

– Я в цьому впевнений. Що ж, панночки, пан Сольє, всього вам найкращого! – він знов низько насунув капелюх, забрав свій пакет та вийшов з ательє.

– Ого! – Глорі підскочила на місті – Справжнісінький ельф!

– А я думала, що вони красені... – задумливо сказала я.

– Ну, подумаєш очі незвичайні! Та в цілому ж, гарний!

– Глорі! – гримнула я – Добре, що Річард тебе не чує!

І ми розсміялись.

– Ну, що дівчата, готові? – спитав дядько – Поки в нас є час можемо трохи прогулятися в садах, якщо хочете.

Звичайно ж, ми хотіли!

Повернулися додому пізно, Філіп допомагав нести пакунки.

– Ти будеш найгарнішою! Тобі дуже личить синій! – сказав дядько Роберт коли ми увійшли до холу.

– Найгарнішою повинна бути Глорі!

– Думаю, так і буде, любов прикрашає будь-кого.

– Дядьку! Як це, мабуть, романтично! Магічний танець на заручинах? – я сплеснула руками.

Він трохи помовчав.

– Кажуть, що тільки справжнє кохання може зробити цей танець магічним. Пару охоплює біле сяйво й підіймає вверх. Вони парять, наче два птахи. Але, це було давно, зараз вже ніхто не використовує магічних Розьє.