Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Так йому і треба! Не зможе більше жодній жінці зламати життя.

— Маман кликала мене до себе, в Шамбріз, але я не поїхав. З'явися я там, Сіріль і туди добрався б зі своєю помстою. Мені не хотілося піддавати ризику кар'єру маман. Нехай спочатку скандал трохи вляжеться. Я сказав їй, що краще поїду поки познайомитися з кузиною. Вона не стала заперечувати. Сказала, буде мило, якщо ми поладнаємо.

— То ми дійсно двоюрідні брат і сестра?

— Звісно. Навіщо маман говорити мені неправду про те, хто мій справжній батько? Та й хіба ти сама не відчуваєш, що між нами є родинний зв'язок? Ми ж схожі!

Боніфас нахилив голову вбік, подивився спочатку на Яну, потім на Етьєна. Потім зробив те ж саме, нахиливши голову в інший бік. Потім порозглядав їх одним лівим оком, закривши праве. І, мабуть, саме такий ракурс дозволив йому винести остаточний вердикт.

— Якась схожість є.

Ось цієї ледь помітної подібності і слів мами Етьєна Яні вистачило, щоб повірити, що у неї є кузен. Та ще й який! Талановитий актор, люблячий син і, як Яна вже встигла переконатися, відданий друг!

— Тобі подобаються ці хвилини, чи не так? — Уйгу сиділа на низькому тапчані біля намету і дивилася на Моріса.

Він здогадувався, що вона має на увазі ті миті, коли ритуальний вогонь відпускає тебе, і ти повертаєшся з небуття оновлений, але виснажений. У тебе поступово прокидаються відчуття, але не сили. Ти відчуваєш легкість і невагомість в тілі і в думках, але рухи даються важко. Хтось знаходить в цій знемозі блаженство. Так, є щось приємне у відчуттях — ніби ти зробив дуже важку, але дуже важливу роботу.

— А мені не подобається, — зухвало скинула підборіддя Уйгу. — Ані до, ані після. Я відчуваю лише одне — що мене хочуть зламати, змінити мою сутність. Одного разу я все одно це зроблю — пропущу ритуал.

До Моріса ще не повернулися сили, щоб спробувати знайти для дівчини-бунтарки потрібні слова. Та й що сказати, якщо навіть батько не знає, як перемогти її впертість? Батька, до речі, поки не було поруч. Ще нікого не було. Ритуальний вогонь тримає кожного стільки, скільки потрібно. Від чого залежить час, не знає ніхто. Цього разу полум'я відпустило Моріса другим. Першою була Уйгу.

Не дочекавшись від нього відповіді, вона вирішила зайняти себе грою з дзиґою. Уйгу тримала долоню над іграшкою, що обертається, і керувала її швидкістю і нахилом. Цікаво, Моріс бачив подібні іграшки й у дітей графства, але ніколи не розумів, навіщо вони їм. Розкручена дзиґа обов'язково зупиниться і впаде на бік. Хіба не прикро? Інша справа, коли дзиґу дарують дамарійським підліткам. Вона потрібна їм, щоб на цій простій іграшці вчитися керувати рухом, структурою, балансом і часом.

— Допоможи мені втекти, — Уйгу скинула на Моріса очі. — Не відмовляй відразу — вислухай. У мене є те, що тебе зацікавить.

Він похитав головою. Не існує нічого, що змусило б його підіграти юній бунтарці.

— Ні, — сказав Моріс коротко і однозначно.

— Навіть не вислухав, — в очах Уйгу проскочила образа. — А дарма. Хіба тобі не було б цікаво мати можливість будь-якої миті спостерігати за своєю амайя?

Вона про Вів'єн?

— У крамниці захований уламок нашого священного обсидіану. А отже, з ним можна встановити зв'язок. Я вмію. Дивися.

Дівчина піднесла другу долоню до дзиґи, і вона почала прискорюватися. Іграшка оберталася так швидко, що здавалося, розкручує простір навколо себе. Він став нечітким, туманним, матовим, і якоїсь миті ніби розсунувся, щоб відобразити картинку...

Вів'єн... Вона стояла спиною до нього напівоголена поруч із цебром для обмивання. Струнка зі звабливими жіночними вигинами. Все чоловіче в Морісі миттєво спалахнуло і відгукнулося. Але він встиг вловити в її образі щось набагато важливіше, ніж те, що викликає в чоловікові потяг. Він напружено вдивлявся, щоб зрозуміти, чи не здалося йому...