Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

    Цей день, якого так боялася Каріна, таки настав. День коли їй треба було здавати економіку. Клавдія Олександрівна була жінкою справедливою, але розуміючою. Звісно, кожен вчитель вважає, що його предмет один з тих, які найважливіші для вивчення. Але ця жінка розуміла, що саме економіка, триста років як не потрібна саме фармацевтам. Тому вирішила не мучити своїх студентів усним екзаменом, бо ті вже і так пів навчального року слухали її усні лекції. 

Ліда з Каріною підготувалися до екзамену, написали кілька шпаргалок і були налаштовані на то, що витягнуть щасливий білет. 

— Карін, ну що там в тебе? — радісно озирнулася до неї подруга,  що судячи з усього витягла щось таки легке.

— Нічого, — з кислим лицем відповіла Каріна. Їй, як це часто траплялося, пощастило менше. Витягнула те, на що шпори не було. Вся надія залишалася на телефон. 

    Десь через десять хвилин після початку заліку Клавдія Олександрівна вийшла випити кави, щоб дати можливість трошки списати. В аудиторії одразу здійнявся шорох, перегукування, та клацання телефоном. Каріна теж покладала останню надію на телефон, але інтернет чомусь ніяк не завантажувався. Бідна дівчина вже і перезагружала його і що тільки не робила. Не грузило. Почала впадати у відчай. Ліду смикати не хотіла, бо та писала своє. Каріна прикусила губу і вирішила набрати до Тімохи. 

— Альо, альо…Тім ти мене чуєш? — шепотіла вона. 

— Зараз, ромашечко дві хвилинки, —  прошепотів він, бо теж був на парі. Але як тільки Каріна подзвонила одразу вийшов. — ну, що там, Карінко?

— Тімоха, виручи. В мене залік з економіки. Попався важкий білет, інтернет не вантажить, шпаргалок не маю, я …я не знаю, що мені робити, — говорила дівчина ковтаючи слова і панікуючи. Тімосі здавалося, що ще трохи і Каріна розплачеться, — Я не хочу на перездачу…

— Ромашечко, не хвилюйся, я зараз все владнаю, почей трішки…— почула вона його голос, а потім гудки. 

    "Ну, все я попала….що ж мені робити?" — гризла себе дівчина. Почала писати все що пригадала, щоб не здавати пустий аркуш, щоб написати бодай щось. Бож не відомо, через скільки часу повернеться викладачка. Ще й Тімоха кудись пропав, а час то йде…

    Тімоха чимдуж летів до кабінету Клавдії Олександрівни. Купив в місцевій столові шоколадку і постукав в двері.

— О, доброго дня, Клавдіє Олександрівно, — увірвався він одразу після стуку чим трохи налякав Клавдію,  — Чаюєте? 

— Доброго дня, Тимофій Єременко, — суворо глянула на нього Клавдія, — Ну чого тобі? 

— Ну так я так, мимо проходив, вирішив вам шоколадку до чаю занести, — всміхнувся він підходячи до столу і кладучи смаколик.

— Ну-ну розкажи мені тут, чого пришвеньдяв? 

     Тим часом Каріна вже майже здалася і подумки готувалася до перездачі як побачила, що телефонує Тімоха. 

— Алло, — відповіла ледь живим голосом.

— Ромашко, витри соплі і сльози, зараз все буде. Який білет витягнула? — почула вона радісний голос Тімохи, але його оптимізму зовсім не розділяла. 

— Сорок четвертий, давай може я зачитаю питання, а ти пошукаєш в інтернеті і мені продиктуєш, бо в мене чомусь не грузе…

— Сорок четвертий, — почула, як прошепотів Тімоха комусь.

Клавдія Олександрівна усміхнулася і дістала білетики, прочитала питання і після ковтка чаю сказала:

— Скажи своїй дівчині, Тімоха, хай на хвильку вийде з паніки і підійме очі на стенд, що висить над дошкою. Там відповідь на перше питання, — посміхнулася жінка розпаковуючи шоколадку. 

     Коли Тімоха переказав Каріні слова Клавдії, та тільки тепер побачила, те, що постійно висіло в неї перед носом. Розсміялася сама з себе. Схопила аркуш і підбігла до стенда, почала переписувати. 

— А друге питання? — сказав Тімоха до Клавдії, що хижо на нього подивилася. Та невдоволено прицмокнула, але потім дала підручник з необхідною сторінкою. Тімоха задоволено сфотографував і переслав Каріні. 

— А третє питання? — запитав ледь покусуючи губи, бо розумів, що починає нагліти. 

— А третя шоколадка де? Або бодай друга? — здивовано глянула на нього Клавдія. — Ти Тимофію, вже обнаглів до краю, мало того, що ввірвався в мій кабінет, без запрошення, так ще й вимагаєш ось тут з мене те, що має бути в Каріни в голові. Хтось мені дуже сильно обіцяв, що вчитиме.

— Так, вона вчила, — підійшов Тімоха сідаючи навпроти. — Хіба ні? 

   Клавдія вигнула губи в не зрозумілій посмішці, бо дівчина і справді вперто зубрила економіку. 

— Ну, просто витягла такий білет, ну…так трапляється. Економіка не такий вже і важливий білет, ну це ж не фармакологія. — просив Тімоха.

— Два питання достатньо, щоб отримати четвірку, — відповіла викладачка.

— Ні, їй треба поставити п'ять. 

— На, що їй п'ятірку, Єременко, — вже починала дратуватися жінка, — Ти ж тільки що, сказав, що мій предмет не важливий…— гримала вона на нього.

— За старання, Клавдіє Олександрівно, за старання..

— Чиї твої? — хмикнула.

— Ну, що вам шкода допомогти їй? Вона ж вчила, кому як не вам це знати.

    Клавдія Олександрівна застукотіла пальцями по столу. Дивилася на Тімоху з під лоба. Наглість Тимофія переходила всі допустимі межі, але Каріна дійсно була чи не єдиною хто дійсно старанно зубрив її предмет. Тож дійсно справедливо було б поставити п'ятірку саме Каріні. 

— Ну ти даєш, Тимофію Єременко, твоя дівчина з тобою не пропаде, — буркнула Клавдія простягаючи йому книгу. — На ось це сфотографуй. Не знаю, за це Каріна Макова заміж за тебе вийти має, — нарешті всміхнулася підморгуючи хлопцю.

— Я сподіваюся, що так і буде, — відпрвів той, пересилаючи дівчині світлину.

— Скажи, що в неї п'ять хвилин, бо я вже он чай допила, — сказала підводячись.

— Куди ж спішити, — зірвався Тимофій, — Може ще й кави поп'єте? — всміхався.

— Йди звідсіля поки я ще добра, — гримнула на нього жінка, — Наглість друге щастя! 

     Тімоха вилетів з кабінету, бо розумів, що ось-ось Клавдія таки вибухне і тоді не поздоровиться не тільки йому, але й Каріні, а цього він допустити не міг.