Читати книгу - "Кривава повня, Анна Ліє Кейн"

Він обернувся до мене. На високому чолі виступили краплинки поту, а іскорки в очах хаотично загорялися та гасли. На мить я скосила очі на руки Ґрейна і помітила як міцно він стиснув пальці, ніби тримався сам за себе.

- Пізно казати що все добре і нічого не відбувається? - спитав він іронічно. Глузливо усміхнувся правою половиною рота. Я підтиснула вуста, але все ж кивнула. Ґрейн повільно схилив голову спочатку до одного плеча, потім до другого, розминаючи шию, а після цього піднявся з місця. Я здивовано простежила як він обережно присів поруч зі мною на ліжко. Повернулася, щоб сидіти обличчям до демона, та приготувалася слухати.

Чоловік зробив вдих, розімкнув вуста. Мені здалося, що нічого не зможе змінити мою думку про нього. Але за ту мить, що Ґрейн мовчав, у моїй голові встигла пронестися купа дурних здогадок.

І чому я дійсно не прочитала його особову справу? Чи не було там написано, що він одружений і має трьох дітей?

Чи там є заборона на відносини з підопічною, що карається звільненням з доганою?

А чи могла я взагалі вірити тій особовій справі, про яку він спочатку часто згадував, якщо імʼя все одно було вигадане?

Та я так і не почула слів Ґрейна. Йому наче щось завадило заговорити. Він шумно видихнув, а потім відвернувся, прикрив обличчя рукою і… тихо розсміявся. Але сміх цей був не веселий, а нервовий і навіть злий. Наче від розпачу.

Зовсім спантеличена я подалася вперед та хотіла сама схопити чоловіка за руку, щоб нарешті отримати усі відповіді на мої питання. Але він встиг першим. Реакція охоронця була миттєвою. Він перехопив моє запʼястя, другою рукою обвив мою талію та стрімко притягнув мене до себе. Я лише ошелешено схопила ротом повітря, але пручатися не стала. Наші обличчя виявилися на відстані долоні. Я дивилася на чоловіка знизу вгору. Могла детально розглянути візерунок його блискучої райдужки, бачила текстуру його рівної шкіри, і відчувала його запах, змішаний з ароматом мила та диму від багаття.

- Кажуть, що це відчувається одразу, - промовив він. Його погляд ковзнув по моєму обличчю: окреслив лоб, скроню, щоку та підборіддя, трохи довше затримався на губах. - Але я зрозумів це надто пізно.

Я не намагалася вивільнитися. Від інтонації Ґрейна у мене всередині все вібрувало.

- Про що ти? - перепитала, відчуваючи що мені стає важко дихати.

- Про демонічний потяг, - вимовив він. І від цих слів уже мені захотілося розсміятися, але мої губи лиш трохи вигнулися у посмішці. А Ґрейн продовжував: - Ти дуже гарна, Айро. А ще дуже смілива та віддана своїм ідеалам. Я думав, що мене приваблює твоя врода, а розум і жага справедливості змушують тебе поважати, - він замовк на мить, хитнув головою, ніби не погодився сам із собою, посміхнувся: - Усе так і є, але я відчуваю і дещо інше. Це сильніше за мене.

Кожне його слово відкликалося у мені. Воно луною звучало десь за ребрами.

- Я теж це відчуваю, - прошепотіла у відповідь. І від цього зізнання мене кинуло у жар, а в очах навпроти спалахнуло полум’я.

Я поворухнула рукою, яку все ще утримував Ґрейн, і він відпустив мене. Мої пальці лягли на його груди. Долонею я відчула, як чоловіче серце ритмічно б’ється всередині. В такт йому відзивалося моє.