Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

Засліпить мене.

Дон Хуан підвівся зі словами, що піде прогулятися площею в центрі міста. Він попросив мене піти з ним. Я одразу вирішив, що вірш пробудив у ньому негативне відчуття, і йому потрібно розвіяти його.

Ми дійшли до квадратної площі, не промовивши ні слова. Двічі обійшли навколо неї, все не розмовляючи. Тут було чимало людей, які тинялися вуличними крамницями вздовж східної й північної меж парку. Усі вулиці навколо площі були нерівно бруковані. Будівлі являли собою масивні одноповерхові глинобитні хати з черепичними дахами, біленими стінами й синіми або коричневими мальованими дверима. У провулку за квартал від площі високі стіни гігантської колоніальної церкви, схожої на мавританську мечеть, зловісно височіли над дахом єдиного готелю в місті. На південь від парку розташовувалися два ресторани, які незбагненним чином співіснували поряд і процвітали, пропонуючи практично те саме меню за тими самими цінами.

Я порушив мовчання, спитавши дона Хуана, чи він також вважає дивним, що обидва ресторани майже однакові.

— Усе можливо в цьому місті, — відповів дон Хуан.

Він так це сказав, що мені стало моторошно.

— Чому ти так нервуєш? — з серйозним виразом обличчя спитав він. — Ти щось знаєш і не кажеш мені?

— Чому я нервую? Це смішно. Я завжди нервую поряд з вами, доне Хуане. Іноді більше за інших.

Здавалося, він докладає неабияких зусиль, аби не розсміятися.

— Нагвалі дійсно не найприязніші істоти на землі, — промовив він, ніби вибачаючись. — Я засвоїв це на гіркому досвіді, коли змушений був протистояти моєму вчителю, жахливому нагвалю Хуліану. Сама його присутність лякала мене до потемніння в очах. А коли він зосереджувався на мені, я завжди гадав, що моє життя гроша ламаного не варте.

— Беззаперечно, доне Хуане, ви дієте на мене так само.

Він відкрито розсміявся.

— Ні, ні. Ти явно перебільшуєш. Я — янгол поряд з ним.

— Може, поряд з ним ви і янгол, ось тільки я не маю нагваля Хуліана, щоб порівняти з вами.

Мить він сміявся, а тоді знову посерйознішав.

— Не знаю, чому, але я явно почуваюся наляканим, — пояснив я.

— Відчуваєш, що маєш причини лякатися? — спитав він і зупинився на місці, щоб придивитись до мене.

Тон його голосу і його підняті брови створювали враження, наче він здогадується, що я знаю щось, чого не відкриваю йому. Він явно очікував одкровення з мого боку.

— Ваша наполегливість змушує мене замислитися, — сказав я. — Ви впевнені, що це не у вас козир в рукаві?

— У мене дійсно є дещо в рукаві, — зізнався він і всміхнувся. — Але мова не про це. Мова про те, що в цьому місті на тебе дещо чекає. І ти до кінця не знаєш, що саме, або ж знаєш, але не наважуєшся сказати мені, або взагалі нічого про це не знаєш.

— Що на мене тут чекає?

Замість того, щоб дати мені відповідь, дон Хуан бадьоро рушив далі, і свою ходу навколо площі ми продовжили у повному мовчанні. Кілька разів ми обійшли її, шукаючи місця, щоб сісти. Зрештою група молодих жінок встала з лави й пішла.

— Роками я описував тобі хибні практики магів прадавньої Мексики, — сказав дон Хуан, сідаючи на лаву й жестом наказуючи мені сісти поряд.

Зі запалом людини, яка каже все це вперше, він почав наново розповідати те, що я вже чув від нього не раз: як ті маги, керовані надзвичайно егоїстичними інтересами, усі свої зусилля вкладали у вдосконалення практик, котрі все більше віддаляли їх від стриманості й ментальної рівноваги, і як врешті-решт ті маги були знищені, коли складні структури їхніх вірувань і практик зробилися настільки громіздкими, що вони більше не могли їх підтримувати.

— Звісно, маги прадавніх часів жили й процвітали в цій місцевості, — казав він, спостерігаючи за моєю реакцією. — Тут, у цьому місті. Воно було зведене на справжньому фундаменті одного з їхніх поселень. Тут, у цій місцевості маги прадавніх часів вели всі свої справи.

— Ви знаєте це напевне, доне Хуане?

— Знаю, і ти теж знатимеш дуже скоро.

Моя тривога, зростаючи, спонукала мене до того, чого я терпіти не міг: зосередження на самому собі. Дон Хуан, відчуваючи моє засмучення, підхльоснув мене.

— Уже скоро ми дізнаємося, чи тобі насправді подобаються прадавні маги, чи новітні, — сказав він.

— Ви зводите мене з глузду всією цією дивною й зловісною розмовою, — запротестував я.

Тринадцять років з доном Хуаном понад усе привчили мене до уявлення про паніку, яка постійно чатує за рогом, готова вивільнитися будь-якої миті.

Здавалося, дон Хуан вагається. Я зауважив його швидкі погляди в напрямку церкви. Він поводився навіть неуважно. Коли я заговорив до нього, він не слухав. Я мусив повторити своє питання.

— Ви на когось чекаєте?

— Так, чекаю, — сказав він. — Напевне, що чекаю. Я просто відчував оточення. Ти перервав мене посеред аналізу місцевості моїм енергетичним тілом.

— Що ви відчули, доне Хуане?

— Моє енергетичне тіло відчуває, що все на місці. Вистава відбудеться сьогодні. Ти — головний герой. Я — характерний актор у маленькій, але значній ролі. Мій вихід у першому акті.

— Про що, заради бога, ви кажете?

Він не відповів мені. Усміхнувся з розумінням.

— Я готую грунт, — сказав він. — Так би мовити, розігріваю тебе, твердячи про те, як сучасні маги дістали важкий урок. Вони усвідомили, що, лише зберігаючи повну відстороненість, можна здобути енергію, щоб бути вільними. Їхня відстороненість особливого типу, породженого не страхом чи лінощами, а переконанням.

Дон Хуан зробив паузу і встав, витягнувши руки перед собою, в боки, а потім за спину.

— Зроби так само, — порадив він. — Це розслабляє тіло, а ти маєш бути дуже розслабленим, щоб зустрітися з тим, що чекає на тебе сьогодні.

Він широко всміхнувся.

— Сьогодні на тебе чекаює або повне відсторонення, або відверта поблажливість. Це вибір, який мусить зробити кожен нагваль моєї школи.

Він знову сів і глибоко вдихнув. Здавалося, сказане ним забрало в нього останні сили.

— Гадаю, я можу зрозуміти відсторонення й поблажливість, — продовжував він, — тому що мав привілей знати двох нагвалів: мого покровителя, нагваля Хуліана, і його покровителя, нагваля Еліаса. І спостерігав різницю між ними двома. Нагваль Еліас був відстороненим настільки, що міг відкинути запропонований дар сили. Нагваль Хуліан був також відстороненим, але недостатньо, щоб відмовитись від такого дару.

— Судячи з того, як ви говорите, — сказав я, — я сказав би, що ви збираєтеся поставити сьогодні наді мною якийсь дослід. Це так?

— Я не маю влади ставити на тобі будь-які