Читати книгу - "Свідок обвинувачення та інші історії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але це було не так! Чарльз прожив один із найболісніших моментів у своєму житті. Його обману вірили. А тепер, коли він говорив правду, вірити відмовлялися? Іронія долі!
Звичайно, його тітка ніколи б не спалила заповіту! Звісно ж…
Його думки раптом на щось наткнулися. Що це за картина стала перед його очима? Стара леді притискає руку до серця… щось упускає… аркуш паперу… падає на червоногарячі вуглини…
Обличчя Чарльза стало змертвіло-блідим. Він почув, як хрипкий голос – його власний – запитує:
– Якщо той заповіт ніколи не знайдуть?
– Усе ще існує попередній заповіт місіс Гартер, датований вереснем 1920 року. Згідно з ним місіс Гартер залишає все своїй племінниці, Міріам Гартер, тепер Міріам Робінсон.
Що говорить старий дурень? Міріам? Міріам із її непримітним чоловіком і чотирма плаксивими шмаркачами? Уся його спритність – для Міріам!
Біля його ліктя різко задзвонив телефон. Він підняв слухавку. Це був голос лікаря, щирий і люб’язний.
– Це ви, Ріджвею? Подумав, що ви б хотіли знати. Щойно закінчився розтин. Причина смерті та, що я й припускав. Але, власне кажучи, проблеми із серцем були набагато серйозніші, ніж я підозрював, коли вона була жива. Навіть з особливою турботою леді не могла б прожити довше, ніж два місяці в кращому випадку. Подумав, що ви б хотіли знати. Може, це хоч трохи вас утішить.
– Вибачте, – сказав Чарльз, – ви могли б повторити це ще раз?
– Вона не прожила б довше, ніж два місяці, – промовив лікар трішки голосніше. – Усе, що не робиться, – на краще, юначе, ви ж розумієте…
Але Чарльз із гуркотом повісив слухавку на гачок. До нього долинав голос адвоката десь удалині.
– Боже мій, містере Ріджвею, вам погано?
До біса їх усіх! Самовдоволеного адвоката! Огидного старого осла Мейнелла! Попереду ніякої надії, лише тінь тюремної стіни…
Чарльз відчув, що Хтось грався з ним, грався, наче кіт із мишкою. Хтось зараз таки сміється…
Пуаро й таємниця регати
Містер Айзек Поінтц вийняв сигару з рота та схвально сказав:
– Гарненька місцина.
Поставивши таким чином печатку схвалення на дартмутську гавань, він повернув сигару на місце й озирнувся з виглядом людини, задоволеної собою, своєю зовнішністю, своїм оточенням і життям загалом.
Щодо вигляду, то містер Айзек Поінтц був чоловіком п’ятдесяти восьми років, у доброму здоров’ї та формі, з, мабуть, легкою схильністю до хвороби печінки. Його не можна було назвати гладким, швидше приємної повноти, але костюм яхтсмена, у якому він був зараз, не найкраще підкреслював стан чоловіка середнього віку, схильного до гладкості. Містер Поінтц був у новісінькому костюмі – усі складочки й ґудзики були в ідеальному стані, – смагляве, злегка східне обличчя аж сяяло під козирком яхтсменської кепки. У його оточенні були такі супутники: його партнер містер Лео Стейн, сер Джордж і леді Мерровей, американський діловий партнер містер Самуель Лезерн із донькою-школяркою Ів, місіс Растінґтон та Еван Ллевеллін.
Компанія щойно зійшла на берег із яхти містера Поінтца «Весела русалка». Уранці вони дивилися вітрильні перегони, а тепер вирішили на якийсь час приєднатися до розваг на ярмарку: «Збий кокос», «Товстунки», «Людина-павук» і каруселі. Навряд чи можна сумніватися в тому, що від цих принад найбільше мала задоволення Ів Лезерн. Коли нарешті містер Поінтц запропонував перейти на вечерю в «Роял Джордж», вона була єдиною, хто не погодився на це.
– Ой, містере Поінтц, я так хотіла б, щоб мені поворожила справжня циганка з фургончика.
У містера Поінтца були сумніви щодо справжності циганки, про яку йшлося, але він поблажливо дозволив.
– Ів просто божеволіє від ярмарку, – вибачаючись, сказав її батько. – Але ви не звертайте уваги, якщо хочете йти.
– Часу вдосталь, – привітно мовив містер Поінтц. – Нехай маленька леді повеселиться. А ми позмагаймося в дартс, Лео.
– Хто виб’є двадцять п’ять і більше, – виграє приз, – високим гугнявим голосом виспівував власник атракціону.
– Даю п’ятірку на те, що мій загальний рахунок поб’є твій, – сказав Поінтц.
– Гаразд, – жваво промовив Стейн.
І двоє чоловіків щиро віддалися своїй битві.
Леді Мерровей прошепотіла Евену Ллевелліну:
– Ів не єдина дитина в компанії.
Ллевеллін посміхнувся, погоджуючись, але якось розсіяно. Увесь той день він був неуважний. Раз чи двічі його відповіді були безглуздими.
Памела Мерровей відійшла від нього та сказала своєму чоловікові:
– Щось у того молодого чоловіка на думці.
Сер Джордж прошепотів:
– Чи хтось?
І швидко пройшовся поглядом по Дженет Растінґтон.
Леді Мерровей трохи нахмурилася. Вона була надзвичайно доглянутою високою жінкою. Яскраво-червоний колір її нігтів гармонійно поєднувався з темно-червоними кораловими сережками у вухах. Карі очі були дуже спостережливі. Сер Джордж удавав безтурботну манеру «щирого англійського джентльмена», але його яскраво-блакитні очі були такі ж спостережливі, як і в його дружини.
Айзек Поінтц і Лео Стейн були торговцями діамантами в Гаттон Ґарден. Сер Джордж і леді Мерровей походили з іншого світу – світу Антиб[26] і Жуан-ле-Пен[27], гольфу в Сен-Жан-де-Люз, купання взимку поміж скель на Мадейрі.
Зовні здавалося, що вони як ті птахи небесні, що не сіють, не жнуть. Але, мабуть, то було не зовсім так. Є різноманітні способи сіяти й жати.
– О, дитина повертається, – сказав Еван Ллевеллін до місіс Растінґтон.
То був смаглявий молодий чоловік із злегка голодним вовчим поглядом, який так приваблює деяких жінок.
Важко було сказати, чи подобався він місіс Растінґтон. Вона вміла приховувати свої почуття. Жінка вийшла заміж надто молодою, і менше ніж за рік шлюб закінчився катастрофою. З того часу було важко дізнатися, що думає Дженет Растінґтон про когось або щось; її тон завжди був однаковий: чарівний, але повністю збайдужілий.
Пританцьовуючи, до них підійшла Ів Лезерн. Пряме біляве волосся жваво підтанцьовувало їй у такт. Їй було п’ятнадцять: незграбна, але повна енергії дитина.
– Я вийду заміж до сімнадцяти років, – задихавшись, вигукнула вона. – За дуже багатого чоловіка, і в нас буде шестеро дітей, а вівторок і четвер – мої щасливі дні, а ще мені варто завжди носити щось зелене чи блакитне, і смарагд – мій щасливий камінь, і…
– Ну, зайченя, гадаю, нам варто вже йти, – сказав її батько, високий блондин, хирлявий і з трохи скорботним виразом обличчя.
Містер Поінтц і містер Стейн відірвалися від гри в дартс. Містер Поінтц усміхався, а містер Стейн, схоже, був трохи сумний.
– Це все справа везіння, – говорив він.
Містер Поінтц весело плеснув по кишені.
– Заробив на тобі десятку. Майстерність, мій хлопче, майстерність. Мій старий був
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свідок обвинувачення та інші історії», після закриття браузера.