Читати книгу - "Українська міфологія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— «Моя мама казали, шо то в коті, кіт такий був чорний в ґазди. Моя мама служила в ґаздині, і не знали, шо то є. І все було на горищи на під якась миска стоїть, а мама то [з]відки знали, та й думали, шо то котові, та й дали туди каші посоленої, шо мама зварили. То те, що було на поді, все поскидував наниз, де були якісь скрині ті. Ґаздиня каже мамі: «Шо ти, Параню, ти шось, — каже, — чи не чіпала». — «Та нічо’, — каже мама, — не чіпала». — «Ти давала шось їсти котові?» — питає ґаздиня. — «Та давала, отої каші». — А ґаздиня: «Аби ти більше не лізла до того». То він всякі збитки робив, якби дав соленого, то він тобі і теля викине зі стайні, і корову».[963]
— «Колись казали, шо одна господáрка там бýла, шо мала мама того щез би. А поїхала десь з чоловіком фірою, як то колись їхали, до Коломиї чи куда, а невістку, сказала, шоб вона на під їду дала. Сказала що, але не солити. А вона посолила спіціяльно. То каже, шо зразу та миска полéтіла за нею у долину. Це ще баба-небожка, вони з дев’ятсотого року були, то вони багато розказували».[964]
— «Але це багато мали. От тутка коло нас бýла така баба, так вона мені розказувала… то вона казала, шо в мóго брата бýло, каже. А я кáжу: «Та шо то, як бýло?» А вона каже: «А відки я знаю шо?» Він такий богач, має худобу, всьо, а вона така бідна, жóла на кватирі в людей. А вона каже… а він їхав на вісіллє´ на друге село, та й каже: «Марійо, лиши сі мені коло хати, би сь дала ввечір вісипала худобі їсти, та й свинє´м, та й всьо. І на під аби поклала їсти, би с зварила ковтанéц (то таке з кукурудзіної муки), але би с не солила». Та й, каже, най бýде. О. І вона каже, я вже ввечір — це дáла, а він як за мнов кинув— я не знаю, хто це є — та й цілý ніч робив збитки. Я, каже, ліглá спати, бо м сі лишила в хаті, коло хати. Я, каже, лігла спати, я чую, вже… такий крéдис, а тамка стояли миски — вже падýт мискó. Через хату. Я чую — вже худоба рикáє в стайни. Боже, каже, я до ранку не спала. А як він вже приΐздит, а я їму рано кáжу: «Йой, я би більше в тебе сі в хаті не лишєла, бо де — за мнов кидáв і все…» — «Я тобі казав, ’би ти не солила». Ади — всьо на місци стоїт. А то всьо на місци, але воно си… воювало».[965]
У демонологічних текстах часто побутує варіант, коли годованець, мстячись за посолену їжу, перекидає догори ногами в ясла бика, корову чи коня:
— «Той, моци би не мав, соленого не любит. Десь поперевертав худобу догори ногами в яслах».[966]
— «Казали, що має того, моци би не мав. Десь на платві. В стодолі на платві. Там йому клали їсти вже, та аби не солили. А комусь слуга був посолив, та корóви в яслі поперевертав».[967]
— «Десь дáвно-давнó казали, шо в нас на початку села в одного якийсь був такий панóк. А в нас тут один в него служив та казав, шо йому вже ґазда давав їсти, ’би він відніс тамка у стодолі на платву. А взєв собі раз та посолив той слуга, та й поклав. А той каже: «Ну, вже ти шось зробив, бо вже в стайни корови стоят в яслéх». Той каже: «Нє, нічо’…» — шо він не любив солéне. То той моци би не мав».[968]
— «А слуга колись підсолив, піддививсі, шо понесли їму їсти шось тамка, і підсолив. То той домовик перевернув усю худобу в яслі догори ногами. То ни брихнí — а то бýла правда».[969]
— «В нас в одного чоловіка казали шо був та й слýжниці служила, а хтось її намовив, кажут: «Візьми посоли йому кашу тоту, шо ти носиш». Вона як посолила, то він корову на пóдрю аж вісадив. Зайшли до стайни, а корова в яслех догори ногами».[970]
Не до смаку годованцеві й горілка: «Я вам роскáжу такого анікдота, але то була правда. Мені росказував сусід мій. Він сам з двадцікь другого року, ше жóє. Гонив самогонку. Колись. Ше з бульби гонили. Гонив в стодолі, в стодолі був тік, глина, підлоги не бýло. Рік десь підісякь п’ятий… І він там зробив котел: бочка від солярки, столітрова, приклепав тото вічко… І круте собі самогонку, аби не пригоріло. Бульби, ячменю… Ну і він крутит, в ґазди. А він в сусіда жив, то казали, шо там в него є той дідько, чи диявол, чи як він там… в того сусіда. Сидів собі в стодолі сам, не мав, шо робити. А там був сусік такий, шо влізло десікь-пітнацікь мíхів вівса. На ковбанáх стояв. Дóвлюсі, там є миска така, під сусіком під нóзом стоїт. Він узєв тої горівки, шо вже капає, ну та й чи з лижки, чи з банічка якого, шось він там мав, якусь посудину, та й капнув туда, в тоту миску, тої горілки. І тільки кінчив — вур-р-р! — тоту різьбу зірвало, пішло тото вічко аж тото… і та брага вся — путь! Купа парó в стодолі… Біжит ґаздиня, а ґаздині жóла метрів чуть не підисякь як бýло до тої стодоли. Біжит ґаздині
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська міфологія», після закриття браузера.