Читати книгу - "Лють"

На підмізинному пальці вона носила просту обручку з діамантом, хоча Вілл знав, що на той час вона була незаміжня. Дітей вона не мала, чи, може, вона їх поїла ще маленькими. Аманда ретельно приховувала своє особисте життя, хоча іншим такої розкоші не дозволяла. Про її вільний від роботи час Вілл думав приблизно те саме, що й колись про вчителів у школі: наче по ночах вони заповзають у печеру під будівлею школи і засинають з думкою про те, як наступного дня піддаватимуть своїх учнів невимовним тортурам. Вілл уявляв, як щоранку Аманда збирається на роботу: голить груди, ховає під спідницю хвоста і вкладає диявольські копита у витончені туфлі тридцять сьомого розміру.

— Напевно, я маю тепер називати вас доктором Трентом? — сказала вона, не підводячи погляду від повідомлень.

Вілл знайшов собі заняття під час вимушеного вигнання у горах, знаючи наперед, що Аманда зрештою висмикне його з офісу в Епворті й поверне назад у поле свого контролю. Коледж дистанційного навчання у Флориді дав йому змогу навчатися у своєму власному темпі, і держава визнала ступінь з кримінології попри його непевне походження.

— Я намагався зробити так, щоб рівень моєї зарплатні не вписався у ваш бюджет.

І це була щира правда.

— Та ви що? — Вона витягла золоту авторучку й зробила помітку на одному з повідомлень.

Вілл зиркнув на свій шрам на руці в тому місці, куди Аманда вистрелила з пневматичного молотка.

— Гарна ручка, — сказав він.

Вона вигнула брову і відкинулася на спинку крісла. Майже ціла хвилина минула, поки вона спитала:

— А де це у Флориді місце з назвою Ту-Еґґ[30]?

Вілл поборов усмішку. Той коледж він обрав головне через його сміховинне розташування.

— Здається, біля мальовничої річки Вітлакучі, мем.

Було помітно, що вона не вірить жодному його слову.

— Ну звісно.

Вілл мовчав, як омар, яким захоплюються, в акваріумі.

Аманда накрила золоту ручку ковпачком і поклала її перпендикулярно до промокального паперу.

— Ви ж не записуєте цю розмову на плівку?

— Сьогодні ні, мем.

Що вже важко було Віллові читати друковані документи, але порівняно з його власним почерком друковані літери блякли: він нагадував нахилені вліво каракулі на стіні місцевого дитячого садочка. Аманда любила давати довгий список завдань, і єдиним способом запам’ятати його для Вілла було записати розмову на плівку, щоб потім розшифрувати її на комп’ютері. Два роки тому вона спіймала його на гарячому під час зустрічі. Аманда не любила, щоб її записували без її дозволу, і, звісно, вирішила, що Вілл робив це задля отримання власного зиску. Він би крізь землю провалився від сорому, якби розказав їй про свої труднощі з читанням, та навіть якби в нього й з’явилося таке бажання, Аманда заслала його на Північний полюс, перш ніж він встиг узути снігоступи.

— Гаразд, — сказала вона. — Розкажіть про свою справу.

Вілл коротко посвятив її у нечисленні деталі. Він переглянув три справи дівчат, які знайшов, сказав, що дві з них, на його думку, пов’язані. Розказав, що прочитав про Алішу Монро, вбиту проститутку, у денному звіті ДжБР, де коротко висвітлювалися злочини, вчинені на території штату. Дотримуючись протоколу, запитав у лейтенанта Теда Ґріра дозволу взяти участь у розслідуванні й був прикріплений до Майкла Ормвуда, головного слідчого у справі. Коли він дійшов до мертвої сусідки Ормвуда, Аманда його спинила.

— Язик було відкушено?

— Я точно не знаю, в який спосіб його видалили, — відповів Вілл. — Може, якби я знав, що ви сьогодні запізнитеся, то міг би присвятити цей час розмові з коронером і краще б підготувався до цього брифінгу.

— Докторе Тренте, не скигліть. Вам це не личить.

Її тон був м’яким, примирливим, але усмішка свідчила про те, що він отримав очко в її суддівському протоколі. Те, що він грав у цю гру, означало, що вона вже виграла.

Аманда вирішила повернутися до справи.

— У попередніх злочинах язики не забирали з місць злочинів?

— Ні, мем, — відповів Вілл. — У першої дівчини язик був не повністю відокремлений. Друга тримала його в руці, коли її знайшли, але було вже пізно щось із ним робити. Язик Монро лежав на сходах. Найпевніше, вона його виплюнула. А язика Синтії Баррет на місці злочину не знайшли.

— Будинок Барретів обшукали?

— Поліція округи Дікеб обшукала. Як я зрозумів, нічого незвичного не знайшли.

— Як ви зрозуміли? — луною повторила вона.

— Я не хотів напосідатися.

— Мабуть, розумно, — визнала Аманда.

Округу Дікеб досі ретельно контролювала жменька людей, які не любили, коли держава (чи хто завгодно) втручалася в їхні справи. Шість років тому Дервіна Брауна, обраного на посаду шерифа округи Дікеб, вбили на під’їзній алеї перед його власним будинком, коли він переносив різдвяні подарунки з машини. До складання присяги йому лишалося три дні, і Сідні Дорсі, шериф, який складав повноваження, не дуже добре сприйняв поразку.

З горішньої шухляди стола Аманда витягла папку і розгорнула її на першій сторінці.

— Що ви думаєте про цього Майкла Тімоті Ормвуда?

— Я ще не сформував про нього думки, — відповів Вілл, а сам подумав, що в разі, якщо Аманда тримає у руках особисте досьє Ормвуда, вона знала більше, ніж сам Вілл.

Водячи по рядках вказівним пальцем, вона зачитала дані вголос.

— Служив у війську. Шістнадцять років у поліційному департаменті Атланти. Подолав шлях від рядового попихача до золотого значка. Обвинувачений у дев’яноста восьми випадках надуживання силою. — Відкидаючи скаргу, вона зробила кулаком жест, наче дрочила. — Доволі швидко пішов угору. «Наркотики» — недовго, мабуть, знудився, — відділ моралі, а тепер «убивства». Не має вищої освіти. — Вона зиркнула знизу вгору на Вілла. — Постарайтеся не вихвалятися перед ним своїм крутим дипломом з Ту-Еґґа, докторе Трент.

— Слухаюсь, мем.

Аманда перегорнула сторінку.

— Подяка за порятунок дитини. Навіть у тебе така є. Їх роздають, як цукерки. — Вона згорнула папку. — Нема про що й додому прокричати. Носить бежеве і сидить тихо. — Цією черговою фразою Аманда описувала поліцейських, які виконували свою роботу і чекали пенсії. То був не комплімент.

— Ще щось? — запитав Вілл, чудово знаючи, що так і є.

Шефиня всміхнулася.

— Я подзвонила одному другу у військовій формі. — У Аманди скрізь були друзі. Зважаючи на її особистість, Вілл мав сумніви щодо природи цих стосунків і чи під словом «друг» вона не мала на увазі людину, яку тримала на короткому повідку. — У Кувейті Ормвуд служив у тилу. Вище рядового не дослужився.

Вілла це трохи здивувало.

— Справді?

— Його почесно звільнили, це все, що було відомо поліцейському управлінню Атланти, — чи все, що мало значення. Моя