Читати книгу - "Мертві квіти"

Вiдчуття, що пошив у дурнi iнших, вперто не бажало з'являтися. Натомiсть у голову мiцно засiло побоювання, що, навпаки, у дурнi пошили його. I це не зважаючи на купу грошей, якi не вмiщалися у кишенi операцiйної пiжами.

XXXXIX

— Ну, все, можеш мене привiтати. Я багатий, але бездомний.

— Не зрозумiла, — злякано вимовила Оленка. — Ти продав будинок? Як?! Ти ж…

— Або поспiвчувати, — каламбурив Стас у телефон. — Бездомний, зате багатий. Так що… Можу запропонувати розкiшну п'янку. Розкi-i-iшну! От тiльки чи запропонують менi потiм скромний куточок десь за ширмою?

Уклавшись на улюблений диван дядька Тараса в єдино можливому положеннi, вiн закинув ноги на стiну. Вони без перебiльшення гули. Двi операцiї з наступним тинянням по мiсту. Усi грошi вiн роздiлив на шiсть рiвних частин i поклав у шести рiзних банках, зробивши три вклади у «зеленiй» валютi, а три перевiвши у гривню. Як радив Олег, так менше ймовiрностi влетiти «iз державою».

Довжини власних нiг, простягнутих догори, вистачило якраз до кiнця «пiрамiди мертвих». Найвище у нiй стояла Йосипiвна — оте кривоносе старече обличчя з переламаною фiгурою. Вище залишалися ще живi — «дiвчинка з суницями» i «Маленький Принц». Думки одразу полiзли у непотрiбне русло. Геть. Пiшли нахрiн. Пiзно. Усе скiнчилося. Вiн зробив те, за чим i їхав сюди. Грошi отримав. I далi вже не має значення, що вiдбуватиметься iз цими стiнами, а отже i зображеннями. Тим паче не варто перейматися думками, чи заховане у них ще щось, чи нi. Справдi, основна якiсть хiрурга — умiння вчасно зупинитися. Хто сказав? Байдуже. Iстина, справедлива, як не дивно, i для повсякденного життя.

— Ну а навiщо нам цей ресторан? — стояла на своєму Оленка. — Кудись їхати, потiм повертатись. Приходь. Я зготую краще, нiж у ресторанi. А кортить грошi витратити — купи щось оригiнальне. Випити. Я нiколи текiли не пробувала. Є таке.

— Гидота, — скривився вiн. — Самогонка з мексиканського кактуса замiсть нашого традицiйного буряка. Бе-е… Краще вже вiскi.

— Тодi мартiнi. Це я пила.

— Буде тобi мартiнi, — пообiцяв Стас. — Гаразд, умовила. Прийду, розповiм подробицi. Але загалом… гадаю, гiрше позаду.

— А ти не чергуєш часом?

— Нi, сьогоднi я не…

Цiннi думки завжди надходять несподiвано. Отак як зараз. От тiльки чи була ця думка по-справжньому цiнною?

— Що таке? — не зрозумiла Оленка. — Чому ти замовк?

Думки про викриту схованку у пiдвалi поверталися час вiд часу. Був якийсь елемент сумнiвiв. Iнодi не надто вiрилося, що будинок збираються купити, аби знайти саме це. Пiсля смертi дядька Тараса вiн стояв порожнім не один день. Шукай — не хочу. Та й потiм, якщо хтось зумiв влаштувати таємний кiнотеатр на горищi, отже, можна було й у пiдвалi знайти усе що треба. Нi. Дурницi. Думки про схов у пiдвалi повернулися несподiвано i в зовсiм iншому ракурсi. Стас уявив собi баян. Щось близьке до нього за розмiрами зберiгалося у футлярi замiсть iнструмента. Щось не менше, адже витиснуло заглибини у поролонi, який приставав до стiнок. Лише тепер Стас чiтко усвiдомив, що у знайдену i розколупану ним нiшу баян не влiз би аж нiяк. Навiть пiвбаяна не увiйшло б. Отже, не могла зберiгатися й рiч, яку ховали у футлярi. Цi пазли не спiвпали. Фрагмент загальної картини зiбрано з помилкою. Втiм, яке це тепер має значення?

— Агов! — нагадала про себе Оленка.

— Тут я, тут…

— Не бачу. Знову щось своє думаєш. Не грузися…

— Добре. Обiцяю. До вечора.

— Приїжджай швидше. Я пирiг з суницями зроблю. Ти нiколи не…

Погляд ковзнув догори, де простягнутi ноги у шкарпетках досi торкалися килима.

— Що ти сказала? З чим?!

— З суницями… — розгубилася Оленка. — Ти ж не пробував. Це не просто пирiг. Дуже смачно. I завжди менi вдається. Що з тобою?

— А чому… — у горлi несподiвано пересохло i голос зiрвався. — Чому ти не сказала менi…

— Що?

— Коли я про суницi питав.

— Якi суницi?! Ти не питав нiчого.

— Ти забула.

Як мiг, Стас нагадав їй розмову, у котрiй сам, доведений до краю дурницями з килима, намагався уточнити в Оленки чи нiчого не пов'язує її з суницями. «Не бiльше анiж будь-кого», — заспокоїла вона. I ось… Вiн вирячився на зображення, наступне пiсля «Мурашевички», збагнувши тепер усе. Кiлька червоних «краплинок», якi ще при першому поглядi на килим уявилися суничками, були розташованi на чомусь жовтому. Вони мали б бути у кошику, але оте жовте, що наче тримала перед собою дiвчина, аж нiяк не нагадувало кошик. Пирiг. Ось що нагадувала пляма!

Коли, коли нарештi припиниться це божевiлля?!

— Опиши свiй пирiг, — попросив Стас. — Як вiн виглядає?

— Як i кожен пирiг, чого ти вчепився до тих суниць? — вони там узагалi, якщо подумати, лише для краси. Тiльки зверху, наче краплинки.

«Краплинки»… Перед очима попливло.

— А сам вiн якого кольору?

— Жовтенький. Бiсквiт, на яйцях… А що?

Усе. Пiдступна слабкiсть знову розiйшлася нутрощами. Тепер уже не мало значення, дозволить вiн Оленцi приготувати згадану страву чи нi. Байдуже. Щойно вона сама вiднесла себе до цього фатального списку i тепер вважається «дiвчиною з суницями». Он як. I якщо вiрити страхiтливому витвору на стiнi, ставала передостанньою сходинкою до хлопця iз чупринкою i чарiвною паличкою. До «Маленького Принца». До нього. Спочатку мусить бути вона. Потiм «Маленький Принц». Адже усе, зображене на килимi, справджується.

Коли?

Бажання роздерти просякнутий пилюкою мотлох накрило. Не можна. Нiяк не можна. Он вона, Мурашевичка, яка, здавалося, вигнута неймовiрним чином, з останнiх сил попереджає про це. Хто ж як не вона. Лише тепер вiн зрозумiв значення плями, схожої на ескiмо. Морозиво наче й не її — просто зображене поруч, символiзуючи причину її смертi. Адже позбавив життя її фургон, що розвозив морозиво.

Схилившись до колiн, вiн сховав обличчя у долонi.

На здоровий глузд обом їм належало забиратися звiдси чимшвидше i все забути. Тiльки глузд не бажав бути здоровим. Погляд знову й знову обмацував вивченi на пам'ять вiзерунки, а розум вiдмовлявся вiрити.

Це була маячня чистої води, проте усi «пророцтва» килима поки що справджувалися. Навiть собi важко було пояснити цей стан. Що вже казати про Оленку! Вона не зрозумiє. Не сприйме серйозно. Але злякається. Зателефонувати просто зараз i попросити не виходити з дому i нiкому не вiдчиняти. I що? А як вибухне газ, коли вона готуватиме отой фатальний пирiг? Отже, ще й не