BooksUkraine.com » Детективи » Мертві квіти 📚 - Українською

Читати книгу - "Мертві квіти"

177
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Мертві квіти" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 78
Перейти на сторінку:
вмикати плити. А чим пояснити? Необґрунтованими жахами своєї iстеричної натури? Чим же iще. Розумний сучасний чоловiк, лiкар, хiрург iз життєвим досвiдом i тверезою головою, не схильний до забобонiв… Телефонує i лякає, тому що, бачте, щось примарилося. На вицвiлому килимi. На котрому бiльше не привиджується нiкому й нiчого.

Тiльки як iнакше, якщо намалювалася ця «книга пророцтв» задовго до знайомства з реальними подiями? Якщо усе в нiй вiдповiдає i справджується? Якщо сам вiн не може дозволити собi сидiти склавши руки i чекати, коли втратить жiнку, яка стала надзвичайно дорогою? Втратить назовсiм. То що — «не виходь i не вiдчиняй»? I скiльки так? А як жити? Обом перетворитися на параноїкiв? Хiба це допоможе? Якщо буде потрiбно, поверхом нижче запросто може вибухнути газовий балон. I все. Або впасти у димохiд здохла ворона, перекривши канал для чадного газу.

Нi, так не охоронити нi її, нi себе. Воно однаково станеться, якщо так буде потрiбно долi. I захищатися вiн має не на цьому, останньому рiвнi. Адже це вже не захист — чiпляння за життя. А може шаховий годинник, залишений на прощання покiйним дядьком Тарасом, також мав виконати роль пiдказки? От як i цей килим…

Стандартна шахова партiя постала в уявi. Хтось наприкiнцi отримує мат. Але короля захищає до останнього. Стягує останнi фiгури, панiчно латає дiри в оборонi. Проте це вже нiчого не рятує. Агонiя. Так i в життi, особливо, якщо граєш проти Долi. Коли партiя програна, можна посадити i себе, i «дiвчину з суницями» за сiмома замками, виїхати з нею за сiм морiв — нiчого не дасть, адже ситуацiя вже матова. Дiяти потрiбно було за десять ходiв ранiше. I тодi…

Голова знову починала болiти. Де вони, отi десять ходiв до кiнця, коли партiю ще можна врятувати? Ще є чи вже пiзно? Хто знає. Принаймнi, один принциповий хiд вiн учора зробив, пiдписавши угоду i взявши грошi. Це хiд, безперечно. Сьогоднiшнiй вечiр i приготування пирога iз суницями — це, звiсно, не хiд. Просто несуттєвi речi. А от учора…

— Гаразд, готуй свiй пирiг, — похмуро промовив Стас. — Тiльки… Будь обережною. В усьому. Пам'ятай, що я за тебе переживаю.

Ходи у шахах не повертають. Пересунув фiгуру — кранти. Назад не можна. Учора вiн пересунув. Так пересунув, що фундаментально змiнив позицiї та напрямки. Здавалося, навiть, що у кращий бiк. Втiм, хтозна? Клас шахiста визначається здатнiстю прораховувати якнайбiльше ходiв уперед. I зараз сумнiви щодо свого класу були надзвичайно великі.

L

Зображення у старому дядьковому дзеркалi в масцi та з пiстолетом у руцi виглядало доволi переконливо. Принаймнi для себе. Наскiльки переконливим виявиться воно для Берковича, уявлялося важко. Враження, що складалося про цю людину, пiдказувало — мало б спрацювати. Те, що нiколи у життi займатися подiбним не доводилося, породжувало лише сумнiви.

Беркович знав багато, якщо взагалi не усе, i справляв враження боязкої метушливої людини. На такого можна наїхати. А очевиднi грiхи цього «добродiя» до мiнiмуму зменшували ймовiрнiсть, що той шукатиме захисту у правоохоронцiв. Та все ж. Дивлячись на власне вiдображення, Стас розумiв, що шукає новi пригоди, доклавши учора чимало зусиль, аби вилiзти з них назавжди. I виною його неадекватної поведiнки, так вже виходило, був вiзерунок на килимi, домальований уявою.

Пiзня година. Тридцять п'ять хвилин тому з помешкання Берковича вийшов чоловiк, забравши iз собою ящик з якимось пристроєм. Клiєнт. Майстер працював довго. Схоже, бiльше нiхто не прийде. На другому поверсi свiтиться одне вiконце. Ну, що?

Вулицi Галича у такий час ставали практично безлюдними. Загасла вивiска його приватної майстернi на будинку. Отже, все. Якщо увiйти зараз, нiхто не бачитиме. Вiдтiснити вiд дверей i покласти на пiдлогу. Пiстолет у бiк, адже на ньому не написано, що газовий. Ця паскуда повинна викласти усе. Тим паче, є можливостi зловити його на брехнi. А раптом складеться iнакше? Що, як затиснеться i мовчатиме? Якщо кiнець-кiнцiв Беркович не головний у цiй аферi i за ним дiйсно стоять великi люди, починаючи з Мамчура? Тодi мало не здасться. Так, схема власного захисту на цей випадок була, от тiльки чи спрацює вона?

Ну, що???

Кущi надiйно ховали вiд поодиноких перехожих. Спiтнiла й напружена рука стискала пiстолет.

Уперед чи назад?

Телефон тихенько завiбрував у кишенi. Якого бiса… Оленка? Вiн же просив не дзвонити. Невже так важко слухатись?

Номер виявився чужим. Вiдповiсти? Поруч нiкого. Зовсiм.

— Слухаю…

— Станiславе Iвановичу? — тихий голос одразу здався знайомим.

— Так.

— Менi потрiбно термiново з вами зустрiтися. Не так давно ми з вами мали розмову…

— Хто ви? — так само тихо вимовив Стас, упiзнаючи того, хто свого часу не бажав назватися.

— Беркович…

Здавалося, кущi навколо захиталися, а земля почала пливти з-пiд нiг.

— Хто?!

— Моє прiзвище Беркович, — замолотив той. — Радiотелемайстер, вiдомий у мiстi, може ви чули. Я розумiю, котра година, але менi потрiбно термiново. Я поясню.

— Гаразд, вiдчиняйте дверi, — промовив Стас.

— Нi, не у мене, — продовжував трiскотiти той. — Я не хочу, щоб хтось мiг бачити, розумiєте…

— Нiкого тут немає, — сказав Стас. — Зовсiм нiкого.

— Звiдки ви знаєте?

— Годину спостерiгаю за вашим будинком.

— Навiщо?!

— Поговоримо. Ви ж самi хотiли. Вiдчиняйте. Не бiйтеся.

— Вiдчинено…

Погляд Берковича блукав. По Стасовi, стiнах, дверях… Клацнув замок, i господар нерiшуче показав у напрямку кiмнати.

— Давайте краще нагору, — запропонував Стас.

— Чому? — не зрозумiв Беркович.

— Я тут не хочу. Ведiть догори. Якщо бажаєте говорити.

Знизавши плечима, господар рушив сходами. Вони всiлися у невеличкiй кiмнатi, заставленiй рiзного роду приладами, що очiкували на ремонт.

— Гармидер конкретний, — вибачився той, кого позаочi пiвмiста називали не iнакше як Берко. — Там унизу… я б i каву запропонував. I до кави.

— Давайте краще до справи, — сухо промовив Стас. — Це ж ви колись телефонували увечерi. Не бажали назватися. Я упiзнав.

— Я, пробачте, розумiю вас. Негарно вийшло. Та це вже минуле. — Беркович зiбрався з думками. — Ви… людина у нас нова, так би мовити. Проте я дещо знаю про вас. Тому вислухайте i не перебивайте. Станiславе Iвановичу, ви ж… у нас тимчасово? Я знаю — так. Чи не хотiлося б вам вигiдно продати ваш будинок? Я пiдкреслюю — вигiдно!

Довелося невизначено скривитися, аби рот не почав роззявлятися сам собою. Отакi повороти…

I як це належало розумiти?!

Перше враження вiд почутого справляло, що називається, мiшком по головi. «Чи не тобi я продав його учора?» — хотiлося спитати цього дiяча. А наступне… Вiдчуття, що цю комбiнацiю потрiбно розiгрувати напевно, охопило з головою. Комбiнацiя, вiд якої справдi

1 ... 56 57 58 ... 78
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертві квіти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мертві квіти"