Читати книгу - "Далекий простір"

Світло, що падало через отвір входу, осявало тільки початок коридору. Далі потрібно було рухатися в цілковитій темряві. Але відступати не було куди. Зібравшись із духом, Габр занурився у морок, пішов уповільненим кроком (як давно він не рухався в такому до болю знайомому темпі) вглиб коробки. Спочатку він раз у раз натикався на стіни і кути поворотів, але ось упіймав себе на тому, що рухається дедалі більш упевнено. У ньому прокидалося забуте, і це лякало. Лякало саме´ його вміння відчувати і пізнавати перешкоду, вміння зосереджуватися на близькому просторі. А коридор усе не кінчався, петляв і петляв, то піднімаючись вище, на другий поверх, то полого спускаючись вниз. Він був сліпим, він є сліпий. У близькому просторі він знову зустрів себе – того, здавалося, давно забутого; близький простір, виявляється, не зник. Виявляється, він жив у ньому постійно, очікуючи свого часу. Він бачив захід величезного, круглого «сонця», яке зрячі називають «червоним», бачив неможливе, яке колись наповнювало його до країв, нависаючи над морем. Так, він ступив у інший світ, де все було іншим. Але… Близький простір – він не зник, ні, він причаївся в ньому. Так, його минуле. Те минуле, знайоме йому до болю «я». Безпорадне і сильне. «Я», для якого немає видимого світу, те «я», в якому вічно живуть зосередженість і тремтяча невпевненість, обережність. Здрастуй, Габре: це ти. Це я. А той я? Десь є хвиля, хвиля і птах чайка. Десь вони є. Але там я далекий собі, там я незнайомий собі! Я там чужий. Чужий собі, з новими і чужими людьми. Не я. Чи я. Де я?

Важко дихаючи, Габр намацав стіну і уперся в неї, зігнувшись. Куди він поспішає? Вже краще б він не заходив у морок. Навіщо повертатися до почуття колишнього себе? Хочеться. Це знайоме. Це рідне. Рідна сліпота, так. І чужа-чужа зрячість. Рідний вічний страх: ти не знаєш, що перед тобою, що позаду, з боків. І покладання на вищу силу, яка тебе веде, яка тебе охороняє і дарує відчуття безпеки… Слабкість, яка обертається на міць? Рідне почуття «тільки себе», і всі інші – лише голос, голос і частини тіла, які іноді доторкаються до тебе. Більше нічого. У цьому… в цьому захована якась сила. Недоступна – так, недоступна! – роззосередженим у далекому просторі, які втратили себе, зрячим…

Піт стікав йому на обличчя, було душно, хотілося бігти звідси і залишитися навіки. Напевно, він заблукав.

Щоб не впасти, він сповз по стіні на землю, завмер у заціпенінні.

Із збірки віршів Чиза Ділка «Близька далина»

Час видання – перша чверть 9-го числення. Центральний Архів. Інвентаризаційний номер 191кД-41215. Ящик № 14421596. Один екземпляр. Наклад ліквідований. Винесення з Особливого Фонду та копіювання заборонені.

Коли повзеш на колінах, вивертаючись лицем догори, до неї, а вона візьме і тицьне каблучком у це рідне обличчя, в ці рідні очі, – вона, що зуміла перемогти себе, бога в собі, – тоді… чекай, що, пак, тоді? Тоді ти йдеш до дрімучого лісу і знаходиш жучка під столітнім дубом. І присівши навпочіпки, в прохолодному затишку під цим дубом столітнім, весь плямистий від його листя і сонця, сяючого десь там, над кроною, ти розглядаєш жучка. Як він копошиться лапками, вусиками. Тобі так цікаво, ніби нічого більше немає в світі. І потім… що, пак, потім? Потім ти береш ці лапки, що копошаться, ці тремтячі вусики, це життя!

Ні, ні – зовсім спокійно, тріумфуючи, розуміючи все, ти розбираєш жучка. Адже ти для цього йшов до лісу.

«А мені? А мені, думаєш, не було боляче?» – кажеш, відламуючи лапки. Повільно так, по одній.

Запис стереовізорної передачі «Відверто про невідоме»

Беруть участь:

член Вищої Державної Наради пан Ч. Нельсон,

експерт у справах мегаполіса пані Л.-Р. Ейбах,

ведучий

Ведучий. Доброго дня, дорогі візоглядачі. Тема нашої сьогоднішньої розмови – тероризм, його витоки і результати. Дозвольте представити вам наших шановних гостей, члена Вищої Державної Наради, Радника пана Нельсона та експерта у справах мегаполіса пані Ейбах.

Почнемо з листа, надісланого в нашу студію Елеонорою Блейк. «Шановний ведучий, – пише наша візоглядачка, – у своїй передачі ви розповідаєте про різні маловідомі явища, що мають лише непряме відношення до нашого повсякденного життя. Розкажіть, будь ласка, про таке явище, як тероризм: що це таке і наскільки воно небезпечне. Я недавно прочитала, що терористи загрожують не тільки сліпим. Хотілося б дізнатися хоча би що-небудь про цих людей, про їхні цілі». І таких листів у нас накопичилося останнім часом чимало. Шановний пане Раднику, що би ви відповіли нашій візоглядачці?

Ч. Нельсон. По-перше, слід пояснити причину підвищеного інтересу…

Ведучий. Ви абсолютно маєте рацію. Перепрошую. Поштовхом до потоку листів на візостудію були не такі вже і давні події, що відбувалися в Головному залі Центрального Електронного Управління. До цього випадку проблема і саме поняття «тероризму» мало кого цікавили.

Ч. Нельсон. Я з вами згоден. Поки тероризм стосувався світу сліпих, ми, істоти досить герметичні, цікавилися іншими сферами. Але ось уперше була зроблена спроба завдати шкоди існуванню всіх нас, хто бачить цієї секунди моє зображення на візоекрані.

Ведучий. Лише спроба, пане Раднику.

Ч. Нельсон. І все-таки. Ми вперше безпосередньо зіткнулися з тероризмом, і природно, що багато хто зацікавився новим, невідомим досі явищем.

Ведучий. Пане Раднику, ви вже давно займаєтеся подібними питаннями. Розкажіть у двох словах, хто такі терористи і що їм потрібно?

Ч. Нельсон. По-перше, терористи – це сліпі. Чому саме сліпі? Це стане зрозуміло, якщо ми визначимо суть цього явища: по суті, тероризм є збройний напад на людей і об’єкти з метою завдання їм шкоди. Який сенс нападу? Сьогодні ми розуміємо тероризм дуже широко, приписуючи йому великий діапазон цілей – від елементарної наживи до залякування та наганяння страху на політичного суперника.

Ведучий. Вибачте, пане Раднику, тут я передам слово пані Ейбах, яка добре знає поняття, що визначають життя мегаполіса, зокрема і поняття «політичний суперник».

Л.-Р. Ейбах. Дійсно, ми, зрячі, живемо в особливому світі. Серед нас немає і не може бути «політичних суперників». Як відомо, політична боротьба – це перш за все боротьба за владу. Зі зрозумілих причин ми позбавлені такого задоволення.

Ведучий. Якщо можна, деталізуйте своє твердження. Невже не можна боротися за верховну владу?

Л.-Р. Ейбах. Бачте, відповідь на ваше запитання ми знайдемо насамперед у психолога. Так, уявіть собі.