Читати книгу - "У вогні"

— Ти що, справді так добре стріляєш? — недовірливо перепитав Геймітч. — Так добре, що навіть Брут хоче з тобою об’єднатися?

Я знизала плечима.

— Тільки я не хочу об’єднуватися з Брутом. Мені до вподоби Магс і Округ 3.

— Ну звісно, — зітхнув Геймітч і замовив пляшку вина. — Я скажу всім, що ти поки ще міркуєш.

Після моєї вистави мене все одно ще трохи дражнили, але я більше не відчувала, що з мене підсміюються. Навпаки, тепер я відчувала, що переможці включили мене до свого кола. Впродовж наступних двох днів я спілкувалася майже з усіма, хто скоро опиниться на арені. Навіть із морфліністами, які з Пітиною допомогою розмалювали мене так, що я перетворилася на поле з жовтими квіточками. Навіть із Фінеєм, який цілу годину навчав мене вправлятися з тризубом в обмін на годину навчання стріляти з лука. І що ближче я знайомилася з цими людьми, то гірше ставало. Бо я не могла їх ненавидіти. Деякі мені навіть подобались. А деякі були такі нещасні, що інстинктивно хотілося їх захищати. Але всім їм доведеться померти, якщо я хочу врятувати Піту.

Останній день тренувань повинен був закінчитися нашими індивідуальними виступами. Кожен із нас мав п’ятнадцять хвилин, щоб здивувати продюсерів своїми талантами, але я й гадки не мала, що ми можемо їм показати. Ми з цього приводу навіть жартували за обідом. Із чим виступити: з піснями, танцями, стриптизом, байками? Магс, мову якої я тепер розуміла трохи краще, вирішила, що вона просто подрімає перед продюсерами. А я ніяк не могла вигадати, що робити мені. Мабуть, постріляю з лука. Геймітч велів їх здивувати, але всі мої ідеї вже вичерпалися.

За розкладом, як дівчина з Округу 12, я повинна була йти останньою. В їдальні ставало дедалі тихіше: трибути один по одному виходили, щоб виступити перед продюсерами. Поводитись непоштиво, виклично значно простіше, коли в кімнаті багато люду. Та коли трибути почали зникати за дверима, я не могла не думати про те, що жити їм залишилося лише кілька днів.

Нарешті ми з Пітою зосталися самі. Він потягнувся через стіл, узяв мене за руку.

— Ти вже вирішила, що показуватимеш продюсерам?

Я похитала головою.

— Цього року мені не вдасться зробити з них мішень: вони запобігливо встановили силове поле. Тому, напевно, майструватиму крючки для риболовлі. А ти щось вирішив?

— Гадки не маю. Шкода, що не можна спекти їм пирога, — сказав Піта.

— Знову камуфляж? — запропонувала я.

— Якщо морфліністи залишать мені фарби, — промовив він сухо. — Їх неможливо було відірвати від камуфляжної зони з першого дня тренувань.

Ми трохи посиділи мовчки, а потім я випалила те, що не давало спокою нам обом:

— Піто, як ми збираємося вбивати всіх оцих людей?

— Не знаю.

Він поклав голову на наші сплетені руки.

— Я не хочу нікого з них за союзника. Навіщо Геймітч примусив нас познайомитися з ними ближче? — промовила я. — Цього разу все буде набагато складніше. Якщо не рахувати Рути... Не думаю, що в мене піднялася б на неї рука. Вона була так схожа на Прим!

Піта звів на мене очі, замислено наморщивши чоло.

— Її смерть була найстрашнішою, еге ж?

— Красивих смертей не буває, — відповіла я, згадуючи про Глорію та Катона.

Піту покликали, а я залишилася чекати на самоті. Минуло п’ятнадцять хвилин. Потім півгодини. Коли мене нарешті покликами, минуло щонайменше сорок хвилин.

Коли я увійшла, то відчула різкий запах миючого засобу і помітила, що один із гімнастичних матів пересунули в центр спортзалу. Атмосфера вельми відрізнялася від минулорічної, коли продюсери були напівп’яні й захоплені тільки делікатесами з бенкетного столу. Сьогодні вони перешіптувались і здавалися трохи роздратованими. Що Піта утнув? Це він їх засмутив?

Я відчула гострий напад хвилювання. Це не добре. Я не хотіла, щоб Піта ставав мішенню для гніву продюсерів. Це моя роль. Прийняти вогонь на себе. Але яким чином він їх засмутив? Хочу взяти собі на озброєння його метод. Зірвати захисну машкару з цих самовдоволених чваньків, які використовують свої мізки тільки для того, щоб вигадати найцікавіший спосіб нас убити. Примусити продюсерів зрозуміти, що вони такі ж вразливі перед жорстокістю Капітолія, як і ми.

«Ви хоч уявляєте, як я вас ненавиджу? — думала я. — За те, що марнуєте свої таланти на Іграх?»

Я спробувала впіймати погляд Плутарха Гевенсбі, але, мабуть, він навмисне ігнорував мене, як робив протягом усього тренувального періоду. Я згадала, як він запросив мене на танок на вечірці в Капітолії та з яким задоволенням показав переспівницю на своєму годиннику. Але в Тренувальному центрі не було місця для його привітності. Та й звідки їй узятися, коли я — звичайний трибут, а він — старший продюсер? Такий могутній, такий далекий, такий неприступний...

І раптом я зрозуміла, що показуватиму. Після цього Пітина вистава здаватиметься дитячими забавками. Я попрямувала до зони, де навчали в’язати вузли, та взяла довгу мотузку. І почала її закручувати. Це було важко, оскільки я ніколи не зав’язувала цього вузла власноруч, а тільки бачила, як це роблять спритні пальці Фінея, а вони в нього занадто меткі. Але за десять хвилин у мене вийшов чудовий зашморг. Я витягла в центр зали один із манекенів, призначених для стрільби, і підвісила за шию на перекладині для підтягувань. Ще було б непогано зв’язати йому руки за спиною, але я побоювалася, що не вкладусь у відведений час. Потім я побігла на камуфляжну зону, де інші трибути, безсумнівно морфліністи, наробили страшенного безладу. Але все одно мені вдалося знайти відерце з криваво-червоним ягідним соком, який годиться мені якнайкраще. Тканина на опудалі була тілесного кольору, тому вона стала чудовим полотном для мого шедевру. Я швидко пальцем написала на грудях манекена два слова, до часу затуляючи їх власним тілом. Потім я відступила на крок назад і швидко глянула на продюсерів, щоб побачити їхні обличчя, коли вони прочитають ім’я на опудалі.

СЕНЕКА КРЕЙН.

Розділ 8

Моя витівка приголомшила продюсерів. Хтось навіть тихо скрикнув. Хтось випустив із рук бокал з вином, і він із дзенькотом розлетівся на друзки. Ще двоє, здавалося, зараз просто знепритомніють. Я однозначно вразила всіх.

Отеперечки я привернула увагу Плутарха Гевенсбі. Він пильно дивився на мене, а крізь його пальці сочився сік персика, що його він розчавив просто