Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Аргонавт завжди може покинути свій човник, — сказав я Конселеві, — але він ніколи не робить цього.

— …так само як і капітан Немо, — розсудливо додав Консель. — Тому краще б він назвав свій корабель «Аргонавтом».

Протягом майже години «Наутілус» плив серед цих молюсків. Раптом усіх їх охопила якась тривога. Наче за сигналом, усі паруси одночасно були спущені; виставлені вперед щупальця згорнулися, тіла втягнулися, човники перевернулися, перемістивши центр ваги, і вся флотилія відразу зникла під водою. Ніколи ще жодна ескадра не виконувала подібного маневру з такою швидкістю й злагодженістю.

У цю ж мить почало темніти. Настала ніч. Легкий вітер підняв невеликі хвилі, що тихо котилися за «Наутілусом».

Наступного дня, 26 січня, ми пройшли екватор під вісімдесят другим меридіаном і заглибились у води північної півкулі.

У цей день нас супроводжувала велика зграя акул. Жахливі тварини кишіли в морях, якими ми йшли, роблячи їх надзвичайно небезпечними. Тут були: акули з коричневою спиною і білуватим черевом, озброєні одинадцятьма рядами зубів; акули з великою чорною плямою на шиї, оточеною білою смугою і схожою на око; акули колючопері з заокругленою і покритою темними цятками мордою. Неодноразово ці могутні тварини кидалися на вікна салону з такою силою, що мимоволі викликали в нас тривогу за міцність скла.

В такі хвилини Нед Ленд втрачав терпець. Йому хотілося вийти па поверхню моря і загарпунити цих потвор, особливо акул з зубами, розташованими, наче мозаїка, і великих тигрових акул завдовжки до п’яти метрів, які дуже дратували його своєю настирливістю. Але згодом «Наутілус» прискорив ходу і незабаром залишив позаду навіть найшвидших з цих хижаків.

27 січня при вході в Бенгальську затоку ми кілька разів зустрічалися з трупами, що плавали на поверхні води. Яке жахливе видовище! То були померлі жителі індійських міст, тіла яких були винесені Гангом у відкрите море. Шуліки, єдині могильники Індії, не встигли їх пожерти. Але чого не закінчили ці похмурі птахи, те неодмінно зроблять за них акули.

Близько сьомої години вечора «Наутілус» піднявся на поверхню моря. Скільки сягало око, води океану здавалися молочно-білими. Можливо, це був який-небудь ефект місячного світла? Ні, бо дводенний молодик ще не сходив над горизонтом. Крім того, небо, освітлене зірками, здавалося чорним у порівнянні з білим кольором води.

Консель не вірив своїм очам і питав у мене, що це за дивне явище. На щастя, я міг задовольнити його цікавість.

— Це так зване молочне море, — сказав я йому. — Такі великі площі молочно-білого кольору — досить звичайне явище біля індійських берегів.

— Але чи не скаже мені пан про справжні причини подібного ефекту? Адже не перетворилася морська вода на молоко?

— Ні, Конселю! Забарвлення, яке так дивує тебе, лише свідчить про наявність у воді міріадів особливих інфузорій — безколірних світлових черв’ячків завдовжки не більше однієї п’ятої міліметра і завтовшки як волосинка. Ці найпростіші організми прилягають один до одного і створюють суцільні поля, що тягнуться на багато льє.

— На багато льє? — скрикнув Консель.

— Так, мій друже, і не намагайся підрахувати кількість цих інфузорій. Тобі це не вдасться, бо, якщо я не помиляюся, деякі мореплавці повідомляли, що їм доводилося пропливати по подібних молочних морях сорок і більше миль.

Я не знаю, чи послухав мене Консель, але в усякому разі він заглибився в свої думки і, мабуть, усе-таки намагався вирахувати, скільки інфузорій може вміститися в сорока квадратних милях, якщо довжина їх дорівнює одній п’ятій міліметра і якщо вони не товщі за волосинку.

А я продовжував тим часом спостерігати це явище. Протягом багатьох годин «Наутілус» розтинав гострим носом білуваті хвилі молочного моря. Я звернув увагу на те, що його хода стала майже безшумною, наче він рухався в мильній піні.

Опівночі море раптом знову набуло свого звичайного кольору, але позаду нас до самого горизонту білизна поверхні відбивалася в небі, і воно виблискувало, наче північне сяйво.

РОЗДІЛ II

Нове запрошення капітана Немо

28 січня, випливши опівдні на поверхню моря під 9°4΄ північної широти, «Наутілус» опинився біля якоїсь землі, що лежала від нього у восьми милях на захід. Мені впало в очі скупчення досить високих, до двох тисяч футів, гірських вершин з досить примхливими формами. Після закінчення спостережень я повернувся в салон і, після того як на карту було нанесено місце нашого перебування, побачив, що ми проходили поблизу берегів острова Цейлону, справжньої перлини Індії.

Я пішов у бібліотеку пошукати яку-небудь книжку, присвячену цьому найродючішому острову на землі, і незабаром знайшов працю X. К. Сірра «Цейлон і сінгалезці». Повернувшися знову в салон, я спочатку ознайомився з географічним положенням Цейлону, якому античні люди дали багато різних назв. Цей острів знаходиться між 5°55΄ та 9°49΄ північної широти і між 79°42΄ та 82°4΄ східної довготи (від Грінвічського меридіана). Довжина його двісті сімдесят п’ять миль, максимальна ширина не перевищує ста п’ятдесяти миль; його окружність становить дев’ятсот миль, площа двадцять чотири тисячі чотириста сорок вісім квадратних миль, тобто трохи менша за площу Ірландії.

У цей час до салону ввійшли капітан Немо і його помічник.

Капітан глянув на карту. Потім, повернувшись до мене, сказав:

— Острів Цейлон уславився ловлею перлин. Чи не хотілося б вам, пане Аронакс, побувати на одному з місць цієї ловлі?

— Безумовно, капітане!

— Гаразд. Це дуже легко зробити. Правда, ми побачимо лише перлові розсипи, місце ловлі, а не самих ловців, бо сезон ловлі ще не почався. Ну, нічого. Я зараз накажу взяти курс на Манаарську затоку, куди ми й прибудемо вночі.

Капітан Немо сказав кілька слів своєму помічникові, і той відразу вийшов. Незабаром «Наутілус» знову поринув у воду, і манометр показав, що він тримався на глибині близько тридцяти футів.

Узявши карту, я почав відшукувати Манаарську затоку. Вона знаходилася на 9° північної широти, в північно-західній частині Цейлону. Цю затоку утворював довгастий острівець тієї ж назви. Щоб досягнути її, необхідно було пройти вздовж усього західного узбережжя острова Цейлону.

— Пане професоре, — знову звернувся до мене капітан Немо, — перлини ловлять у Бенгальській затоці, в Індійському, Китайському і Японському морях, у морях, що омивають Південну Америку, в Панамській і Каліфорнійській затоках. Але тільки біля острова Цейлону ця ловля дає найкращі результати. На жаль, ми прибули надто рано.

Ловці перлів збираються на Манаарську затоку лише в березні, і протягом місяця близько трьохсот суден займаються там прибутковим промислом морських