Читати книгу - "Нескінченна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бастіян ішов далі й далі - безперестанку, без перепочинку. Очі йому пекли, а в роті так пересохло, що язик, здавалося, перетворився на шматок зашкарублої шкіри. Але хлопець не здавався. Його тіло страшенно зневоднилося і вихудло, а кров у жилах так загусла, що насилу текла. Та все ж Бастіян рухався уперед, поволі й уперто, крок за кроком, без поспіху, але й не зупиняючись, як досвідчені кочівники - жителі пустель. Він не зважав на спрагу, від якої знемагало його тіло. У ньому прокинулася така залізна воля, внутрішня сила такого гарту, що відтепер хлопця не могли злякати ані найтяжча втома, ні найстрашніші поневіряння.
Він думав про те, як швидко колись до нього приходила зневіра. Як він розпочинав сотні справ - а тоді кидав їх, зіткнувшись із першими-ліпшими труднощами. Раніше він постійно переймався своїм харчуванням, страшенно боявся захворіти, боявся відчути біль. Але тепер це залишилося далеко позаду.
Перетнути з кінця в кінець Ґоаб - Пустелю Барв, пройти шляхом, що його оце зараз долав Бастіян, до нього не наважувався ніхто, та й після нього ніхто і ніколи на це не наважиться.
І водночас, можливо, ніхто і ніколи так і не довідається про його подвиг.
Ця остання думка ледь засмутила Бастіяна. До того ж, її ніяк не вдавалося спекатися. Все вказувало на те, що Пустеля Барв така неймовірно велика, що йому до кінця життя не вдасться дістатися до її краю, Але думка про те, що йому, попри всю його витривалість, рано чи пізно доведеться тут-таки і сконати, не викликала в Бастіяна жодного страху. Він прийме смерть спокійно і з гідністю - так, як умирають мисливці з племені Атрею. Та позаяк ніхто і ніколи не наважиться заглибитися в цю пустелю, то ніхто й не розповість про загибель Бастіяна. І про це не знатимуть ні у Фантазії, ні у світі людей. Удома його вважатимуть зниклим безвісти - так, ніби він ніколи не бував ні у Фантазії, ні в пустелі Ґоаб.
Та поки він, отак собі ідучи, розмірковував про всяку всячину, йому зненацька спала на думку ще одна вельми цікава річ. «Але ж, - сказав він собі, - але ж ціла Фантазія описана в книжці, яку написав (і далі пише) Старець Із Мандрівної Гори, - у «Нескінченній історії». А ця книжка якраз і є «Нескінченною історією» - він же сам читав її на горищі. Значить, можливо, все, що він пережив, у цю мить уже також написано в цій книжці. І цілком може статися, що одного чудового дня «Нескінченну історію» візьме до рук іще хтось, хтось інший. Може навіть, отой «хтось інший» вже, в оцю ось мить, читає «Нескінченну історію».
Значить, треба дати тому «комусь іншому» знак. Цікаво, чи існує така можливість?
Піщаний горб, на якому, власне, стояв Бастіян, був ультрамариново-синього кольору. Позаду, відокремлена всього лише маленькою улоговинкою, лежала вогненно- червона дюна. Бастіян пішов туди, набрав повні пригорш- ні червоного піску і поніс його до синьої дюни. Насипав на бічному схилі довгу лінію - і повернувся назад, зачерпнув червоного піску, пішов, насипав - і знову повернувся, і знову, і знову. Минуло трохи часу - і на синьому тлі виразно окреслилися три великі червоні літери:
БББ
Бастіян задоволено розглядав своє творіння. Той, хто читатиме «Нескінченну історію», не зможе не помітити цього знака. Тепер, хай що з ним станеться, усі знатимуть, де він подівся і куди зник.
Він сів на вершечку вогненно-червоної дюни трохи перепочити. Три літери під сліпучим сонцем пустелі яскраво сяяли.
Тої ж миті потьмянів чи навіть і зовсім зник іще один із його спогадів про того, колишнього Бастіяна зі світу людей. Тепер він уже не пам’ятав, що колись давно був надто вразливим, надто чисто ображався, болісно сприймав слова і вчинки ровесників і дорослих, а вони вважали його слабаком і плаксієм. Бастіян знав, що тепер він сильний і витривалий, і це наповнювало його гордістю. Відтак у нього народилося нове бажання.
- Так, я начебто і справді не боюся, - сказав він, за звичкою звертаючись сам до себе, - але мені бракує справжньої відваги. Уміти зносити найтяжчі випробування і незгоди - чудова річ. Та сміливість і відвага - аж ніяк не те саме. От якби мені трапилася справжня пригода, яка вимагала б від мене великої, може, навіть неймовірної відваги. Але тут, у цій пустелі, немає нікого страшного. Я хотів би зустрітися з якоюсь страхітливою істотою, щоби тільки вона була не така огидна, як Йґрамуль, зате нехай становить набагато більшу загрозу. Нехай би ця істота була прекрасна - і водночас найнебезпечніша в усій Фантазії. Нехай би між нами почався поєдинок. Тоді я ступив би їй назустріч і...
Бастіян не встиг додумати цю фразу до кінця, бо тої ж таки миті відчув, як земля задвигтіла у нього під ногами. Над пісками розлігся грім - такий приглушений, що його можна було радше відчути, аніж почути.
Бастіян озирнувся - і далеко-далеко, майже на виднокраю пустелі побачив щось, чого спершу ніяк не міг пояснити. Щось мчало, летіло, наче вогняна куля. З неймовірною швидкістю куля описала широке коло навкруг того місця, до сидів Бастіян, а тоді зненацька рвонула прямісінько на нього. У розпеченому мареві, яке нависало над дюнами, всі обриси трепетали, наче язики полум’я, я сама ця істота виглядала як вогненний демон.
І тут Бастіяна охопив такий страх, що, перш ніж отямився, він уже встиг опинитися в улоговині між червоною і синьою дюнами, рятуючись у такий спосіб від наближення вогненної істоти. Однак, опинившись там, він засоромився свого страху і зумів його здолати.
Він схопився рукою за Аурин і відчув, як велика відвага, що він її оце щойно так сильно запрагнув, вливається в його серце і по вінця його наповнює.
А тоді знову почув отой глухий грім, від якого стрясалася пустеля, цього разу вже зовсім близько. А тоді підвів очі.
На вершечку вогненно-червоної дюни стояв велетенський лев. Вів стояв просто проти сонця, тож його величезна грива палахкотіла довкола голови, мов полум’яний вінок. І грива, і шерсть цього лева були не жовті, як воно завжди буває у левів, а такі ж вогненно-червоні, як і пісок дюни, на якій він стояв.
Здавалося,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.