Читати книгу - "Нездоланний"

Тоді Вествуд подякував їй, вона відповіла йому «будь ласка», він сказав, що не буде її більше затримувати, вона погодилася зі словами, що в неї ще багато справ, і Вествуд поклав слухавку.

Він набрав останній номер. Регіональний код був 505, а це означало, що номер був у Нью-Мексико.

Номер телефону із Нью-Мексико видав чотири гудки, а тоді слухавку зняв чоловік із тихим та знесиленим голосом. Вествуд відрекомендувався, а тоді швиденько пройшовся по своїй стандартній преамбулі: «Лос-Анджелес Таймс», дзвінок у відповідь, вибачення за затримку, раптове відновлення зацікавленості у справі. Запанувала довга пауза, а тоді чоловік на тому кінці дроту сказав:

– Це було тоді. Зараз це була б уже зовсім інша історія.

Вествуд перепитав:

– Як це?

– Я знаю, що я бачив. Спочатку мене ніхто не слухав, включно з вами, на жаль. Але пізніше з поліційного відділку прислали детектива. Молодий чоловік, просто одягнений, проте дуже заповзятливий. Він сказав, що працює в спеціальному секретному відділку і прийняв від мене заяву. Він сказав, що я повинен сидіти й чекати, більше нічого. Але тиждень по тому я побачив його в уніформі, він регулював дорожній пост. Виписував штрафи за неправильне паркування. Він узагалі не був детективом. У поліційному відділку відмахнулися від мене, підіславши новачка. Щоб я замовк, мабуть. Щоб прибрати мене з дороги.

Вествуд попросив:

– Розкажіть мені детально, що ви бачили.

– Космічний корабель посеред пустелі, який щойно приземлився, і шестеро пасажирів, які сходили з нього. Вони нагадували людей, проте це були не люди. А найважливіше – це те, що корабель не збирався знову злітати в повітря. Він міг тільки приземлитися. А це означало, що ці істоти мали залишитися. Із цього випливали запитання. Чи були вони першими? Якщо ні, то скільки таких істот прибуло до них? Скільки їх уже тут? Вони вже взяли поліційний відділок під свій контроль? Вони вже контролюють геть усе?

Вествуд промовчав. Тихий чоловік продовжив:

– Тож тепер ця історія мала б більш психологічний характер, ніж суто науковий. Що робити людині, яка дещо знає, проте змушена вдавати, що це не так?

Вествуд запитав:

– Ви найняли приватного детектива?

– Я намагався. Перші троє, кому я подзвонив, не займалися вивченням позаземних істот. Тоді я зрозумів, що варто залягти на дно. Ось у чому проблема. Стрес. Я думаю, більшість із нас в однакових умовах. Ми знаємо дещо, проте почуваємося самотніми, бо не можемо ні з ким про це поговорити. Можливо, вам саме про це і варто написати. Самотність.

– Що сталося із космічним кораблем?

– Я більше не зміг його знайти. Думаю, їхні друзі відтягли його геть та десь заховали.

– Хтось у результаті цього помер?

– Я не знаю. Мабуть.

– Скільки?

– Імовірно, одна або дві людини. Хочу зауважити, що контрольоване приземлення потребує значної кількості енергії. Полум’я від гальмівних ракет і таке інше. Це могло створити небезпеку в певному радіусі. І ніхто не знає, що вони робитимуть далі, коли облаштуються на місці.

– У вас є мобільний телефон?

– Ні, опромінення є надто небезпечним. Воно може викликати рак мозку.

– Прізвище Ківер вам про що-небудь говорить? Він не був одним із тих, кому ви телефонували?

– Ні, я ніколи раніше не чув цього прізвища.

– Дякую, – сказав Вествуд. – Я буду на зв’язку.

І він поклав слухавку. Ченґ сказала:

– Знаю, вітаємо нас у вашому житті.

Вествуд відповів:

– Вітаю у Нью-Мексико.

Він видалив третій, четвертий та шостий номери зі свого тимчасового списку і сказав:

– Хлопець із випромінюванням, гранітний парубок і свідок контакту з прибульцями – це не те, що нам потрібно, правда ж? А це залишає нам відключений номер із Луїзіани, ще один, такий самий, із Міссісіпі та залу для волонтерів у Чикаґо. Ми зменшили шанси вдвоє, щонайменше.

Він навів лад у своїй трирядковій схемі на екрані. Угорі був номер із Луїзіани, який десять тижнів тому належав людині на прізвище Хедлі, згідно з базою даних, нижче був номер із Міссісіпі, який належав людині із прізвищем Рамірез, а в самому низу був номер кімнати для відпочинку волонтерів у Чикаґо, одним із відвідувачів якої був невловимий містер Мак-Кенн, якщо вірити базі даних, чи міс Мак-Кенн, але, в будь-якому разі, про яких задихане дівча нічого не чуло раніше.

Вествуд роздрукував сторінку та подав її Ченґ. Вона сказала:

– Спробуйте ще раз набрати Малоні.

Вествуд набрав номер, «біп-біп-біп», він дзвонив і дзвонив, проте ніхто