Читати книгу - "Джовані Трапатоні"

— Боже, мені зле… — Ледь чутно прошепотіла пані Марія та знесилено обперлася на шафу. — Пані, благаю вас, припиніть знущатись із пана пастора. Негайно припиніть цю жорстокість. Неприпустимо так зневажливо ставитись до людини.

— Пані Маріє, не хвилюйтесь… Я вже кидаю його противне вухо. Тим більше, що воно немилосердно тхне цим жахливим одеколоном, — відповіла баба Ганя та з огидою відпустила його вухо.

Пан Урсуляк мав би добряче гепнутись об підлогу, але… Але не гепнувся… Він просто на очах у всіх перетворився на сича. Відчайдушно замахав крильми та кинувся до відчиненого вікна.

— Ба, тримай його, він тікає! — вигукнула Лада.

— Стій, зараза! — спробувала вхопити його пані Ганна, але промахнулась.

І тут посеред підвіконня зненацька виникнув Тоні Бравісимо. Він одчайдушно вхопився крилами за віконну раму та щосили потягнув її на себе, намагаючись причинити вікно.

— Не втечеш, мерзотнику! — захекано виголосив він та захряснув раму перед самим дзьобом сича-пугача.

Сич Урсуляк так гепнувся об віконну раму, що вниз, на вулицю, із дзвоном посипались шибки. А сам він, приголомшений, упав на паркет.

— Ба, це був Бравісимо! — здивовано прошепотіла Лада, кинувшись до бабці допомагати зв’язати пугача.

— Кинь, я сама, — наказала пані Ганна. — Подивись краще, де цей Бравісимо. Чи не прибило його скалкою.

— Його ніде не видко, — висунувшись у вікно, відповіла Лада, уважно роздивляючись навколо.

— Не висовуйся так із вікна, бо ще гепнешся вниз! Покинь уже, чуєш чи ні?! Немає то немає… Подай мені ще якусь стрічку, аби добряче перев’язати цього нікчему.

— Так, а яку… Яку стрічку?

— Поясок свій дай! — сердито пробурмотіла бабця, перевіряючи вузол на хустинці, якою вона зв’язала крила. І мерщій, не барися!

— Вибачте… — зніяковіло прошепотіла пані Марія, ледь не втрачаючи свідомість. — А де? Де пастор? Де шановний пан Урсуляк?

— Ось він, будь ласка… — відповіла баба Ганя, кинувши у крісло зв’язаного сича-пугача.

— А що… Що прокричав той ворон із підвіконня? — ще тихше запитала пані Марія, розгублено розводячи руками.

— Не втечеш, мерзотнику, — спокійно мовила Лада та одразу пояснила:

— Це він мав на увазі знайомого вам пана Урсуляка.

— П… Пана Урсуляка? — затинаючись, перепитала пані Марія.

— Так-так, саме пана Урсуляка.

Лада хотіла ще щось сказати, але не встигла. Не встигла, бо пані Марія втратила свідомість.

— Не зрозуміла… — спантеличено прошепотіла баба Ганна, перевівши розгублений погляд з непритомної пані Марії на двох вишуканих пань, що розгублено стояли у дверях.

Пані були вдягнуті у приголомшливі вечірні довгі сукні. І до того ж, кожна тримала у руці витончене віяло. Напевно, порізно ці бездоганні дами неодмінно виглядали би блискуче. Але разом… Разом, так, як вони з’явилися — під ручку — це було неприпустимо…

Не припустимо та недоречно… Разом вони виглядали не тільки вкрай дивакувато, але й жах як кумедно. І все лишень через таку дрібничку, як різниця у зрості. Судіть самі: пані Лана мала зросту два метри та три сантиметри і справедливо вважалася найвищою жінкою у Львові. А пані Дана мала метр тридцять сім. І хоча й не вважалася найнижчою жіночкою Львова, але все одно, у порівнянні з пані Ланою, виглядала просто ліліпутом. Звичайно, всі ці метри-сантиметри — дурня і більш нічого. Адже будь-якому мудрецю і так зрозуміло, що міряти жінку сантиметрами — це безглуздя та неправильний підхід. Також мудрецям відомо, що правильний підхід полягає у тому, аби взагалі жодним чином не вимірювати жінку.

Жінка — це таке створіння, таке диво, така краса й таємниця… що будь-який мудрець, навіть не дуже мудрий, відчуває, що до жінки варто підходити лишень із захопленням або з усепоглинаючим захопленням… А з усілякими там метрами, сантиметрами та міліметрами — ані руш!

Тож зауважимо ще раз: пані Лана і пані Дана у своїх бальних сукнях виглядали приголомшливо, витончено та бездоганно. Але… Але трохи смішно…

— Дівчатка, це що за маскарад? — спантеличено прошепотіла баба Ганя, здивовано розглядаючи їхні сукні та віяла. — Ви це чого?

— Як це чого? — обурилась пані Лана. — Того…

— Чого того?

— Ну, того — на бал… — пояснила пані Дана. — Ти ж нас запросила?

— Ну, запросила, — пробубоніла баба Ганя.

— Ну, ось ми й тут… Я вже тридцять років не танцювала вальсів… — сумно всміхнувшись, мовила пані Лана.

— А я просто обожнюю танго… Усі його види, — замріяно заплющивши очі, зазначила пані Дана.

Саме в цей час у колодязній печері діялося щось неймовірне. І все лишень через те, що брату Маріам, воронові Артаку, спало на думку запропонувати «непритомним» боям Хруні та Гулі прийти нарешті до тями та розповісти усе, що їм відомо про понівеченого ворона (Джовані Трапатоні). В обмін на правду Артак гарантував їм збереження їхнього нікчемного життя та безпеку. І все було би прекрасно, якби розлючений Вазген не додав свої п’ять копійок: «Чим правдивішою буде ваша розповідь, тим у більшій безпеці буде ваше життя».

Саме ця необачна фраза Вазгена і призвела до того