Читати книгу - "Захребетник"

Від іншого багаття до них поспішав капрал із теплими плащами.

— Ідилія, — резюмував Кручек.

Він дивився з вершини пагорба на місто, що розкинулося внизу. Мета поїздки тішила зір. Місто було не таке вже й мале, хоча здавалося іграшковим, мало не льодяниковим. Стіни жовтого каменю виструнчилися вгору, зубчасті башточки з бійницями та червоними ковпаками були схожі на капелюшки підосичників. Спиці вузьких вуличок радіально розходилися від центральної площі-маточини з будівлею ратуші на ній. Строката мозаїка дахів, труби, вітродуви у вигляді рибок чи носатих диваків, зграї голубів…

Скарбівничий повчально підняв палець.

— Гармонія — в доцільності й порядку.

— Угу, — кивнув приват-демонолог. — Особливо здалеку. А зблизька, мабуть, виявиться, як скрізь. Від стічних канав сморід, прислужники ледачі, в готелі кишма клопів. А вечорами — п’яні бійки та шляхетні дуелі, які мало чим відрізняються…

Зранку великий теоретик був не в гуморі.

Нудьга діймала.

— Ти несправедливий до Брокенгарца, друже мій, — захистив ідилію Фортунат Цвях. — Я тут бував, а ти — ні. Незабаром сам зможеш переконатися…

— Тут немає стічних канав? І клопів у готелях?

— Побачиш, — загадково посміхнувся венатор.

Він спішився, передав поводи гвардійцеві й, крекчучи, поліз у карету.

— Авжеж, неодмінно, — буркнув доцент, явно неохоче простуючи за другом.

Складалося враження, що на Кручека напала буркотливість, немов перекинулася вночі від Августа Пумпернікеля. Бо скарбівничий, навпаки, збадьорився духом, перестав повсякчас ремствувати на незручності, а сяяв, як новенький бінар.

Через півгодини вони під’їхали до міських воріт. На варті стояли четверо стражників: кіраси поверх яскраво-червоних мундирів, шоломи, начищені до нестерпного блиску, з руках — важенні бердиші, схожі на столові ножі зі сервізу велетнів. Очолював стражів хвацький сержант. Від підлеглих його відрізняв начальницький вигляд, довгий палаш та кошіль із гербом Брокенгарца, причеплений до пояса.

Дивина! — сержант умів читати. За п’ять хвилин він вивчив вірчі грамоти приїжджих і оповістив, що «особи, які прибули на особисте запрошення курфюрста або на прохання магістрату, від в’їзного мита звільняються».

Обличчя головного скарбівничого Реттії осяяла щаслива усмішка.

Порядок і доцільність!

— Але охорона у вас того… перевищує,— не забарився додати сержант. — Згідно з в’їзним едиктом, параграф шостий. Капрале! Накажіть ескортові спішитися та пройти реєстрацію. Спочатку на ваги, а потім повідомите панові переписувачеві звання, вислугу років і якою зброєю володієте. Якщо є нагороди — повний перелік.

Капрал зашарівся, як помідор на грядці. Колір його лиця стрімко наближався до кольору стражницьких мундирів. Вояк без вагань вирішив, що з нього кепкують. Але сержант і гадки не мав жартувати. Стражники розступилися, і позаду них біля воріт постали ваги.

На таких звичаєм зважують збіжжя та худобу.

Над вагами стирчала мірча шкала з ковзною перетинкою. Поряд за столиком чекав переписувач у ліловому каптані, розкривши товстелезний гросбух та вмочивши в чорнильницю перо. Біля чорнильниці стояв бронзовий слоїчок із запасним пір’ям.

— Виконуйте, капрале, — висунувся Пумпернікель у віконце карети. — Порядку треба дотримуватися!

Зціпивши зуби, капрал спішився.

Трохи повагавшись, гвардійці рушили за командиром.

Закипіла робота. Один зі стражників спритно працював із вагами, другий лунко клацав перетинкою по шоломах реттійців, заміряючи ріст, — обидва повідомляли результат переписувачеві, що заносив дані в гросбух. Після чого починався допит:

— Ваше звання, шановний? Скільки років служимо? Нагороди, грамоти, іменна зброя? Те-е-ек, ясненько. Нуль-дев’ять еталончика. Попрошу наступного…

Заволодівши другим пером, сержант робив позначки в окремому зошиті, при цьому він морщив чоло й зосереджено ворушив губами.

Фортунат Цвях, який уже мав задоволення відвідувати Брокенгарц, спостерігав за процедурою з вікна карети. Венатор був ледачий і добросердий, як ситий удав, що вже нікуди не квапиться. Головний скарбівничий не приховував розчулення. Він мружився від задоволення, цмокав язиком і бурмотав:

— Взірець! Взірець для наслідування! Точність і скрупульозність, скрупульозність і точність. Ох, які молодці!.. До речі, добродії, — звернувся він до супутників, — ви помітили, що від сержанта не одгонить перегаром? Згадайте наших орлів! Та від них же за лігу тхне! А цей, можна сказати, пахне…

— Тютюном, — похмуро закінчив Кручек. — Не люблю тютюну. А гарне вино — люблю. І взагалі, чого вони дурнею займаються? Скажіть їм, що ми заплатимо, скільки треба — та й по всьому.

Пумпернікель сплеснув руками.

— Як