Читати книгу - "Співучасть у злочині"

Ю. В. Баулін, підтримуючи цю точку зору, вважає, що до моменту добровільної відмови суб’єкт вчиняє діяння, яке містить склад незакінченого злочину (готування чи замаху), тобто в його діянні є наявною підстава кримінальної відповідальності. Тому добровільна відмова є підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, а не виключення такої відповідальності[295].

Однак із такою позицією погодитися неможливо з таких причин. Відмова від визнання наявності складу незакінченого злочину в діянні особи, яка добровільно відмовилася від вчинення злочину, на думку В. В. Свєрчкова, призведе до проблем кваліфікації у судово-слідчий практиці. Однак ці проблеми є надуманими. Незрозуміло, навіщо добровільну відмову оцінювати з погляду наявності у ньому ознак готування чи замаху? При добровільній відмові немає ознак ні кримінально караного готування, ні замаху. Принципове значення має лише відсутність суспільно небезпечних наслідків (незавершеність діяння з волі особи). Але навіть за необхідності установити стадію, на якій мала місце добровільна відмова, зробити це просто: якщо була підготовка до вчинення злочину, але особа не приступила до виконання дій, безпосередньо спрямованих на злочинний результат, то це стадія підготовчих дій; якщо ж особа почала виконання цих дій, то злочинна діяльність перейшла до другої стадії — виконання складу конкретного злочину, передбаченого КК України. Питання про те, чи потрібно покладати на особу кримінальну відповідальність за готування до середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину, якщо вона відмовилася від його вчинення лише на стадії замаху, припускає негативну відповідь. Готування є незакінченим, перерваним із незалежних від особи причин діянням. У цьому випадку воно не переривається свідомо, і діяння цілком припиняється до настання суспільно небезпечних наслідків на другій стадії.

Якою є межа між наявністю і відсутністю складу злочину при закінченому замаху і добровільній відмові від злочину?

Сам поділ замаху на закінчений і незакінчений неодноразово критикувався. Межа ця є дуже чіткою: будь-який замах, перерваний з незалежних від особи причин, є діяння, в якому є склад незакінченого злочину. Якщо ж діяння не переривається й особа до настання наслідків їх запобігає — це добровільна відмова, у цьому діянні немає складу злочину.

У зв’язку із цим виникає питання щодо підстави притягнення до кримінальної відповідальності, якщо в ході судового розгляду з’ясується, що особа добровільно, але не остаточно відмовилася від доведення злочину до кінця, або, якщо організатор добровільно та остаточно відмовився від злочину, а так само, якщо підбурювачу не вдалося запобігти вчиненню злочину виконавцем?

Що стосується першого випадку, кваліфікація вчиненого залежить від того, з якої причини діяння не було вчинено і на якій стадії припинено суб’єктом. За наявності ознак готування чи замаху відповідальність настає на підставі норм про ті злочини, що планувалися, з посиланням відповідно на ст. 14 або ст. 15 КК України. У деяких випадках суб’єкт переносить вчинення злочину на більш слушний момент, думаючи, що більш раннє його вчинення ускладнюється через очевидців, протидії з боку потерпілого, тобто існують усі підстави вважати наявність обставин, що перешкоджають доведенню злочину до кінця. Оскільки про добровільну відмову можна стверджувати лише тоді, коли особа усвідомлює можливість безперешкодного доведення злочину до кінця, відмова не може визнаватися добровільною й остаточною. Отже, кримінальна відповідальність настає на загальних підставах за незакінчений злочин (готування до злочину або замах на нього). Вчені-юристи обговорюють питання про те, чи є можливою добровільна відмова у разі так званого закінченого замаху. Останнє має місце у тому разі, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Така позиція вписується в суб’єктивну теорію стадій вчинення злочину.

Відповідно до об’єктивної теорії закінчений замах має місце тоді, коли особа виконала всі дії, які необхідні для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Прихильники поділу замаху на види (закінчений і незакінчений) вважають, що добровільна відмова від злочину є можливою тільки тоді, коли особа ще не виконала всіх тих дій, які вона вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Інакше кажучи, добровільна відмова при закінченому замаху є неможливою. Деякі юристи вважають, що добровільна відмова є можливою на цій стадії, але порівняно поодинокими є випадки, коли винний ще зберігає контроль над подальшим ходом подій (зокрема над розвитком причинного зв’язку у злочинах з матеріальним складом)[296]. Якщо контроль відсутній, а особа не може більше нічого вдіяти для запобігання злочину, активні позитивні дії винного слід розглядати за наявності обставин, зазначених у законі, як дійове каяття[297].

Очевидно, розуміючи труднощі правозастосовчих органів, Пленум Верховного Суду України у відповідних постановах неодноразово намагався розв’язати цю проблему. Так, наприклад, у абз. 1 п. 14 Постанови «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи» Пленум Верховного Суду України зазначив, що «судам слід розмежовувати готування до зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті у неприродний спосіб або замах на ці злочини від добровільної відмови від доведення їх до кінця, що відповідно до ст. 17 КК виключає відповідальність за готування до цих злочинів або замах на них». У деяких постановах Пленум Верховного Суду України обмежується лише відтворенням норм КК без їх тлумачення. Так, ПВСУ в абз. 1 п. 4 Постанови від 7