Читати книгу - "На далеких берегах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Послухайте-но, пане Зденек. Я ще нікому не говорив цього… А вам… вам, мабуть, скажу. Тільки слухайте уважно.
Зденек насторожився і надів пенсне.
— Зніміть-но цю річ, — поморщився Карранті, ніби пенсне заважало йому говорити. Нічого не розуміючи, Зденек зняв пенсне. Карранті взяв його з рук агента і відклав убік, визначивши досвідченим оком, що скельця пенсне звичайні.
— Вам, очевидно, доручили зайнятися й Михайлом? — спитав Карранті.
— Так. Самі німці ніяк не можуть його піймати, доводиться працювати за них нам!
— Так ось, — Карранті трохи подався вперед у своєму кріслі: — Михайла вже нема на світі!
У Зденека здивовано підвелися брови:
— А мені казали, що Михайло живий!
— Це застарілі відомості. Справа в тому, що я ще не повідомив наших про смерть Михайла.
Зденек недовірливо покрутив головою:
— А вибух на віа Фортуна?… А таємниче зникнення Росселіні?.. Кажуть, секретар дав свідчення, які підтверджують, що Росселіні викрав саме Михайло! Риси обличчя, повадки — все його!
— Ну, хіба мало людей можуть бути схожими на Михайла! До речі, й ви на нього схожі. А я сам, сам бачив, як Михайло віддав богові душу! Оцією рукою, — Карранті повільно, з напруженням стиснув у кулак свою сильну долоню, — я сам усадив йому ножа між лопатки. Після цього я й утік од партизанів… — він одкинувся на спинку крісла й глянув прямо в очі Зденекові. — Тепер вірите?
— Так чому ж ви нікому не сказали про це?.. Адже націсти добре заплатять за його голову!
— А чим я доведу, що Михайло мертвий?.. Партизани уперто приховують його смерть і продовжують диверсії в Трієсті! Бачите, навіть ви взяли під сумнів мої слова! — Карранті встав, підійшов до Зденека й поклав йому руку на плече — А двісті п'ятдесят тисяч — непогані гроші!.. Коли є голова на плечах, то з ними можна багато чого зробити.
— Чому двісті п'ятдесят тисяч, коли націсти обіцяють удвоє більше? — здивовано спитав Зденек.
Карранті дружньо поплескав його по плечі:
— Я готовий поділитися з вами, дорогий колего!
Зденек схвильовано стиснув ручки крісла.
— Що ви хочете цим сказати?
— Ви коли-небудь грали в любительських спектаклях?
— Ні.
— Тим краще, значить, у вас ще не зіпсований смак. Чи могли б ви на один день стати Михайлом? Слово честі, ви дуже схожі на нього. Адже мені легко встановити цю схожість: я знаю Михайла.
— А що я маю робити? — не зводячи очей з Карранті, видавив Зденек.
— В основному все робитиму я. Ви повинні тільки точно виконувати те, що я вам скажу.
— Що ж робитимете ви?
— Я видам вас націстам.
Зденек насилу перевів подих, хотів запротестувати, але передумав і спитав:
— Як же ви це зробите?..
— Дуже просто. Ви будете йти… ну, припустімо, берегом моря. Я вистежу вас і повідомлю націстів. Для більшої ймовірності вам треба буде… так, ви кого-небудь уб'єте. Потім вас схоплять.
— Навряд чи так легко схопити Михайла! — посміхнувся Зденек. Він починав уже входити в роль.
— Я приведу з собою цілий взвод. Вас це влаштовує?
— Треба стріляти і по наці?
Карранті знову сів у крісло, потарабанив пальцями по столі:
— Ви, звичайно, розумієте, що справа, яку ми затіваємо, зв'язана з великим риском?
— Крім голого риску, я поки що нічого не бачу!
— Постараюсь переконати вас у реальності свого плану. Але для того, щоб здійснити його, треба мати міцні нерви.
— Нерви в мене ідеальні! — самовдоволено посміхнувся Зденек.
— Вірю. Отже, вважатимемо, що ви вже в гестапо.
Зденек слухав, намагаючись не пропустити жодного слова.
— Ви вже знаєте від мене дещо про третю бригаду. Я дам вам додаткові відомості про кожного з партизанів: хто і звідки прийшов, у кого яка вдача. Націсти захочуть вас катувати. Та ви зробите вигляд, що вважаєте гру програною, і погодитеся про все розповісти їм. Коли вони передадуть мені повідомлені вами факти на перевірку, я підтверджу їх достовірність…
— Поки що все гладенько. Тільки навряд чи німці повірять, що Михайло може змалодушничати.
— Я доведу їм, що може. У всякому разі катувати я вас не дам. Тепер далі… Пересвідчившись, що в їхніх руках Михайло, вони винесуть вам смертний вирок. — Карранті пильно глянув на Зденека, та жоден мускул не здригнувся на лиці агента. Це сподобалося Карранті.
— На одній з міських вулиць встановлять шибеницю; потім націсти позганяють на площу всіх мешканців, щоб ті на власні очі побачили, як страчують їхнього улюбленого Михайла. Але страти не буде. Тільки-но прочитають вирок, під'їде есесівський офіцер і повідомить, що одержано наказ відіслати Михайла в Німеччину. Вас поведуть назад у гестапо… А там уже я заберу вас до себе.
— А потім… мені можна буде йти до партизанів.
— Все це я беру на себе.
В очах Зденека раптом майнув сумнів:
— А коли ваш план не вдасться? І націсти все-таки повісять мене?
— Це виключено, колего, — посміхнувся Карранті, — відчуваю, що ваші ідеальні нерви починають здавати…
— Це не нерви, — покрутив головою Зденек, — це просто здоровий глузд.
— Ну що ж, звернімося до голосу розуму. Ви звичайно, розумієте, що я не зміг би довго протриматися в місті, не маючи міцних зв'язків з націстами?..
— Мабуть…
— Вам, очевидно, відомо також, що ряд операцій проти партизанів я здійснюю руками націстів.
Зденек хитнув головою.
— А головне, — начальник тутешнього гестапо Шульц у мене в руках! І він зробить усе, що я зажадаю від нього. Я мушу
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На далеких берегах», після закриття браузера.