Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

class="book">І знову журба охопила Федю. Як глибоко він помилявся! Якби можна було зараз заплющити очі і вмить перенестись до рідної домівки! Який наївний вік був, коли гадав, що романтика існувала лише за часів парусного флоту, що тепер її немає… Що й казати, мореплавці епохи великих географічних відкриттів були люди хоробрі, їхні заслуги великі. І він у своїх мріях бачив себе поруч з Колумбом і Магелланом, Дежнєвим і Хабаровим, але зовсім не з Дієго… Все це так, але помилка не в цьому. Він не бачив, не хотів бачити романтики навколо себе. Шукав її десь за тридев'ять земель, в шістнадцятому столітті, а вона ж була зовсім поряд, руку простягни — дістанеш…

Правий був тато: скільки ще треба зробити, відкрити, винайти, дослідити! Романтика й героїзм на кожному кроці, в людей будь-якого фаху. І в геологів, що відкривають поклади корисних копалин в пустелях Середньої Азії, в горах Паміру й Тянь-Щаню, у безлюдній непрохідній сибірській тайзі і тундрі; і в будівників велетенських електростанцій на могутніх ріках; і в трудівників полів, що збирають мільярди пудів урожаю; і у фізиків, що вивчають атомне ядро, щоб усю його титанічну енергію поставити на службу людині…

— Чому ти мовчиш, Федю? Ти не хочеш взяти мене в Променистеанію?

На душі в Кудряша було так гірко, що він вирішив нічого не приховувати. Ніанг уважно слухав і тільки час від часу докірливо хитав головою:

— Ой Федю, як неправильно ти думав! Хіба ж на «Улюбленці Нептуна» краще, ніж у Променистеанії?

Нарешті Кудряш спохопився:

— Ми з тобою заговорились, а раптом хтось зайде і побачить оце, — він показав на фотоапарат, листівки й ліхтарик. — Треба викинути їх у море.

Ніанг гаряче запротестував.

— Давай сховаємо, шкода ж! Я знаю таке містечко в тольді, що ніхто не знайде.

Усе пройшло вдало. Ніким не помічені, хлоп'ята вийшли з тольди і, перезирнувшись, зупинились. З каюти капітана долітав розгніваний голос Дієго. «Знову на когось напав, — подумав Федя, — а втім, яке мені до цього діло?»

— Ходімо, Ніанг.

Він уже повернувся було, щоб іти, коли раптом зачув, що Дієго згадав його ім'я. Це зацікавило Федю. «Цс-с», — прошепотів він і, подавши Ніангові знак, навшпиньках підкрався до дверей. Тепер там говорив хтось інший. Федя впізнав Доменіко.

— …От ви лаєте мене, а я на чатах і вдень і вночі. Тільки б виконати ваш наказ. Сьогодні, коли ремонтували руль, Восьминіг щось шепотів сеньйору пілоту…

«Ага, добре, що я нічого не сказав Адальберто, — похвалив себе Федя. — Мабуть, він хитріший за Гуго…»

— Про що ж вони перешіптувались? — спитав капітан.

— Не розчув, ваша милість. Я підійшов ближче, і вони одразу ж перевели розмову на інше.

Настала пауза. Потім знову заговорив Доменіко.

— Я особисто нічого не маю проти сеньйора пілота, кажу тільки те, що бачив.

— Правильно робиш… Але що може бути спільного між Педро і Адальберто? Що за секрети?.. Взагалі до нього варт придивитись… Хоч я давно з ним плаваю, та все може бути. Недарма кажуть: в тихому болоті чорти водяться…

— А ще мені казав Альфонсо, що їх високість герцог зовсім не герцог, а чарівник…

— А звідки Альфонсо про це дізнався?

— Не знаю…

— Швидше за все йому таке нашептав Гуго. Він мені вже всі вуха прогув, що герцог чародій. Для мене це не новина.

— Вам видніше, ваша милість. Тільки хіба може звичайний смертний робити так, як робить герцог? — переконано сказав Доменіко. — Дайте мені торбу золота але я не зможу викликати бурю. А він викликав її серед ясного дня… А чарівні палички? А залізні банки з їжею?.. Де це бачено, щоб у банках зберігалась їжа? Знову ж таки — солодкі камінці… І дружить з чорношкірим… Повірте, це неспроста. Він водиться з нечистою силою, може, і з самим Люцифером…

— Припустимо, що це так. Тоді поясни, навіщо раптом герцогові знадобилась моя каравела? Попроси він Люцифера, той десять, сто таких каравел дасть йому.

— Це вже я не знаю, судіть самі, ваша милість.

—І ще. Якщо він чародій, то йому раз плюнути — всіх нас зачарувати—і тебе, і мене, і Гуго… Він би миттю перетворив старого ну, скажімо… в пацюка. А герцог же цього не робить… Бреше Гуго, із злості й заздрощів наговорює. Іди й пильно стеж за алхіміком. Тільки дивись не лови гав, а то обкрутить нас старигань круг пальця і змиється разом з золотом… Та й за герцогом наглядай про всяк випадок… Може, він і справді з Люцифером знається?

—І ще одне, — мовив Доменіко, — зовсім забув… — він щось тихо зашепотів. Федя приклав вухо до дверей, але так нічого й не почув.

— А не брешеш? — строго спитав капітан. — І по дну морському може ходити, і літати, як птиця?

— От хрест святий! Так і сказав. Спитайте в сеньйора Адальберто або в Хуана.

«От, негідник, цей Доменіко! — обурювався Федя. — Все перекрутив, переінакшив. Хіба я казав, що можу літати й ходити під водою?.. Ось тобі маєш — поплатився за свій довгий язик».

— Ну, гаразд. Іди. Я поговорю з Адальберто й Хуаном.

Федя мерщій відскочив від дверей.

Розділ двадцять сьомий
ЗОЛОТА ПЛАТІВКА

Минуло п'ять днів, відколи Федя дізнався про змову, що її готували Гуго і Педро. Хлопці пильно стежили за змовниками. Вони поклали собі як правило рано, вдень і ввечері оглядати двері носової надбудови. Але умовного знака—двох дужок в різні боки з перекладиною посередині — не було. Та й самі Педро і Гуго поводились