Читати книгу - "Кінець Вічності, Айзек Азімов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тепер я розумію, куди ви хилите, — сказав Харлан і замислився.
— Ну й що ти скажеш? — нетерпляче запитав Твісел.
— Моя колекція журналів — у цьому я майже певен. Журнали були особливо популярні на початку двадцятого Сторіччя. Я маю майже повний комплект одного з них, починаючи з першої половини двадцятого і по двадцять друге Сторіччя.
— Чудово. А тепер подумай, у який спосіб Купер може вмістити в журналі повідомлення про себе? Не забувай, йому відомо, що ти читаєш згаданий журнал і добре знайомий з ним.
— Не знаю, — Харлан похитав головою. — Той журнал відзначався штучним, крикливим стилем. Він не мав певної системи добору матеріалів — вони нерідко досить випадкові. Важко сподіватися, що там надрукують повідомлення, та ще й у такому вигляді, в якому він подасть до редакції. Купер не зможе написати замітку так, щоб її надрукували без змін, навіть якщо йому вдасться влаштуватися на роботу в редакцію журналу, — хоч надії на це дуже мало, — він однаково не буде певний, що його замітка обмине численних редакторів і залишиться без змін. Я не бачу такого способу, Обчислювачу.
— Заради Часу, подумай як слід, — сказав Твісел. — Зосередь свою увагу на цьому журналі. Уяви собі, що ти — Купер і що ти в двадцятому Сторіччі. Ти, Харлан, навчав його. Ти формував його мислення. А тепер подумай, з чого він почне? Як він домагатиметься, щоб журнал усе-таки надрукував його повідомлення, не змінивши жодного слова?
Харлан широко розплющив очі.
— Реклама!
— Що?
— Реклама. Платне оголошення, надруковане в тому вигляді, в якому подав замовник. Ми з Купером обговорювали ці питання.
— Он воно що! — сказав Твісел. — Щось схоже було в 186-му.
— Ні, такого не було в жодному Сторіччі. Двадцяте Сторіччя — вершина розквіту реклами. Рівень культури…
— Зупинімося на рекламних оголошеннях, — поквапливо перебив його Твісел. — Що вони собою являють?
— Мені хотілося б знати…
Твісел утупився в запалений кінчик сигарети, немов шукав там іскорки натхнення.
— Він не зможе писати відверто. Не зможе написати: «Купер із 78-го Сторіччя, випадково закинутий у 20-е, викликає Вічність…»
— Чому ви так певні?
— Це неможливо. Таке повідомлення, опубліковане в двадцятому Сторіччі, ще швидше розірвало б Малансонове коло, ніж наші хибні дії. Однак ми ще досі тут — отже, за все своє життя в існуючій Реальності двадцятого Сторіччя Купер не зробив жодного хибного кроку, який зашкодив би тій Реальності.
— А крім того, — сказав Харлан, намагаючись вибратися з зачарованого кола причинностей, яке, здавалося, зовсім не хвилювало Твісела, — крім того, редакція журналу ніколи не погодиться надрукувати оголошення, схоже на маячню божевільного. Вона запідозрить обман або щось не менш незаконне й не наважиться вплутуватися в непевну справу. З цієї ж причини Купер не зможе написати своє оголошення Єдиною Міжчасовою Мовою.
— Отже, він муситиме діяти тонко й хитро. Він може вдатися до езопової мови. Його рекламне оголошення повинно здаватися буденним і звичним для місцевих жителів. І водночас має бути зрозумілим для нас. У ньому має міститися щось зовсім очевидне, що одразу впало б нам в око. Якийсь натяк, зрозумілий для нас із першого погляду, оскільки шукати його доведеться серед сотень інших оголошень. Скільки, на твою думку, таке оголошення може коштувати?
— Гадаю, дуже дорого.
— Купер мав запастися грішми. Крім того, сума повинна бути невелика, щоб не викликати зайвої підозри. Подумай, Харлане, який має бути розмір оголошення?
— Півколонки, — показав руками Харлан.
— Колонки?
— Розумієте, ці журнали друкувалися на папері. Текст розміщували у формі колонок.
— Так, так. Я не звик відокремлювати друкованих книг від фільмокниг. Отже, ми ще трохи наблизилися до мети. Нам слід шукати рекламне оголошення на півколонки, яке одразу підказало б нам, що його вмістив чоловік з іншого Сторіччя (з пізнішого, певна річ) і яке водночас було б звичним для Первісних людей і не викликало б у них ніяких підозр.
— А що, коли я не знайду його? — запитав Харлан.
— Знайдеш. Адже Вічність існує. Правда ж? Поки вона існує, ми на правильному шляху. Скажи мені, чи можеш ти зараз пригадати яке-небудь схоже рекламне оголошення, що потрапляло тобі на очі під час занять з Купером? Може, якесь із них хоч на мить здалося тобі незвичайним, дивним, несхожим на решту?
— Ні.
— Я не хочу, щоб ти відповідав негайно. Подумай хвилин з п’ять.
— Немає сенсу думати. Тоді, коли ми з Купером переглядали журнали, його не було в двадцятому Сторіччі.
— Прошу тебе, хлопче. Помізкуй трохи. Пославши Купера в двадцяте Сторіччя, ти спричинив деформацію. Але це ще не Зміна, деформацію можна виправити. Однак слід мати на увазі, що існують зміни з маленької літери, мікрозміни, як їх називають при Обчисленнях. Тієї самої миті, коли Купера послали у двадцяте Сторіччя, у відповідному номері журналу з’явилося рекламне оголошення. Твоя власна Реальність зазнала мікрозміни в тому розумінні, що ти з більшою ймовірністю міг би зупинити свій погляд на сторінці з рекламним оголошенням, ніж на сторінці без рекламного оголошення. Ти мене розумієш?
В Харлана аж запаморочилося в голові від тієї легкості, з якою Твісел пробирався крізь джунглі «парадоксів» Часу. Він тільки похитав головою.
— Нічого такого я не пригадую, — сказав він.
— Гаразд. А тепер скажи мені, де ти зберігаєш свою колекцію журналів?
— Я збудував спеціальну бібліотеку в Секції Два, скориставшись особливим становищем Купера.
— Чудово, — сказав Твісел. — Ходімо туди. Негайно.
У бібліотеці Твісел спочатку зацікавлено оглянув старовинні оправлені томи, тоді зняв один з полиці. Вони були такі старі, що довелося просочити папір спеціальним розчином. Потріскуючи, аркуші розламувалися в Твіселових руках від необережних рухів.
Харлан невдоволено поморщився. Іншим разом він звелів би Твіселові відійти від полиць, незважаючи на звання Обчислювача.
Старий напружено
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець Вічності, Айзек Азімов», після закриття браузера.