Читати книгу - "Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я говорю правду, — жалісливо мовив Маєр, — я робив усе можливе, щоб підготувати цих «кентаврів» для роботи у ворожому тилу. І ці диверсанти загинули. Мене переслідують невдачі. І мені часом стає страшно, мій генерале.
— Не будемо даремно витрачати час, — незадоволено прогув Дітмар. — Всі ці сентименти не мають ніякого відношення до справи. Ми — солдати. Наше ремесло — знищити ворога і вижити самому. Справжній солдат завжди мусить думати про надзвичайно важливу обставину, як урятувати свою шкіру від небажаних дірок. Чи згоден зі мною Отто Маєр?
— Так, мій генерале!
— Ось звідси, — уточнив Дітмар, — і будемо починати нашу ділову розмову. Ми мусимо вижити. Я, бригаденфюрер Макс Дітмар, рекомендував на посаду керівника диверсійної школи полковника Отто Маєра. І для цього в нас були важливі плани. Ми мали намір оволодіти скарбами пана Хоткевича. Скарби нам не дісталися. Полковнику Отто Маєру загрожує військово-польовий суд. Постане й питання: хто рекомендував цю людину на таку відповідальну посаду? Я буду гранично відвертим, Отто, бо ми зв'язані з тобою однією вірьовкою. Зашморг на твоїй шиї прихопить і мою горлянку. Я хочу тобі допомогти, Отто, і водночас врятувати своє становище.
— Дякую, мій генерале! Я все зробив для підготовки «кентаврів»…
— Як ти не розумієш, — перебив Маєра Дітмар, — «чорні кентаври» — дрібниця, нікому не потрібне сміття! Ніякі «кентаври» не врятують нас. Справа в іншому. Треба відмежуватися від відповідальності за провал цієї акції, відмести від себе підозріння в зраді. Чому диверсанти вивозилися до аеродрому всі разом, а не дрібними групами? Хто віддав таке ідіотське розпорядження?
— Групенфюрер фон Лау.
— Це було письмове розпорядження чи телефонний дзвінок? — допитувався Дітмар.
— Я одержав циркуляр, — відповів Маєр, — мені наказувалося в ніч на п'яте липня доставити «кентаврів» у Київ, в район Жулян.
— Чи зберігся цей циркуляр?
— Так, мій генерале.
— Уже легше, — задоволено зітхнув Дітмар. — Це вже, як кажуть, щось! Зараз необхідно рятувати полковника Маєра. Рейхсміністр наполягає на його розжалуванні і відправці на Східний фронт, в штрафний батальйон. А звідти ще ніхто не повертався живим та здоровим. І все це наслідок того, що фон Лау звинувачує керівника школи «Вольф» у зраді.
— Це брудний наклеп, мій генерале!
— Тоді звідки ворожа розвідка дізналася про дату і час виїзду диверсантів? Хто міг поставити на фургонах і танкетках міни великої вибухової сили? Це, без сумніву, зробили люди, а не святі духи. І вони, ці люди, були добре обізнані з усім, що стосується справ розвідувальної школи. Хто передав їм ці відомості? Їх знали лише групенфюрер фон Лау, полковник Маєр і покійний гер Зіферт. Хто ж видав противнику важливі державні таємниці?
— Не можу знати, мій генерале!
— Це не відповідь, — незадоволено буркнув Дітмар, — і вона не робить честі справжньому розвідникові. Штандартенфюрер військ СС Маєр зобов'язаний знати все, що стосується справ розвідувальної школи «Вольф». І він повинен своєчасно знешкоджувати наміри противника. Переді мною поставлено завдання виявити винуватців загибелі «кентаврів» і належно їх покарати. Я хочу урятувати свого учня Отто Маєра, але не знаю, як мені пощастить здійснити це. Поки що незаперечно доведено: до загибелі диверсантів приклали руку київські підпільники. На одному фургоні пощастило знайти магнітну міну. Вона не вибухнула, бо не спрацював годинниковий механізм. Подібні міни пощастило вилучити під час арештів київських підпільників. Отже, не виключена можливість, що ниточка бере свій початок саме з Києва. Але про це поговоримо згодом, а зараз я хочу послухати, що взагалі зроблено штандартенфюрером Маєром для рейху?
— Я вважаю, — почав ображено Маєр, — що своїми діями завдав дошкульних ударів більшовикам. Мій задум з мікрофонами ціленаправленої дії повністю себе виправдав. Мікрофони завдали більшої шкоди противнику, ніж всі наші агенти разом взяті. Приблизно рік тому мікрофони були поставлені в кабінеті колишнього власника скипидарного заводу фон Фогеля. Я наказав вмонтувати їх у старому недіючому каміні. Текст усіх розмов, що відбуваються в цьому приміщенні, записується на магнітофоні, встановленому в кімнатці Консула. Завдяки цьому джерелу пощастило повністю знищити ворожу групу особливого призначення та два взводи прикриття. Під час проведення цієї операції були захоплені значні трофеї. Нещодавно, завдяки діям цілеспрямованих магнітофонів, пощастило дізнатися про пошкоджений транспортний літак, що прибув до бандитів з Москви. Цей літак було знищено.
Маєр трохи помовчав, мабуть, збирався з думками і знову почав доповідати:
— Завдяки технічній новинці пощастило відбити напад партизанів на залізничний переїзд Сухиничі. Там знаходилося три ешелони з машинами і літаками. Напад лісових бандитів закінчився повним провалом. Ми встигли непомітно підвести підкріплення з Києва. Ешелони були своєчасно відправлені на фронт після ремонту моста, зірваного ворогом. Завдяки мікрофонам ми дізналися про існування підпільної групи в селі Відрадне. Нам став відомий пароль. Підпільники і їх родини були знищені. Лісові бандити перебувають в напрузі. Вони ніяк не можуть збагнути, звідки нам стають відомі секретні дані. Мікрофони принесли нам цілий ряд інших важливих повідомлень, зокрема, нам пощастило прослухати нараду керівників українських і білоруських партизан, дізнатися про їх майбутні задуми.
— Чудово! — схвально вигукнув Дітмар. — Техніка поставлена на службу розвідки! Я доповім про це рейхсміністрові Гіммлеру. Треба більш широко використовувати техніку в нашій діяльності. До речі, як поживає Консул, мій давній знайомий? Чи не загрожує йому викриття? Цей агент має великі заслуги перед рейхом.
— Думаю, що ні, — впевнено відповів Маєр, — ми добре замаскували його. Він користується повним довір'ям лісових бандитів. Вони вважають його великим мучеником, жертвою фашистської жорстокості.
— Як же Консул потрапив до святих мучеників? — поцікавився Дітмар.
— Років три тому, — почав Маєр, — Консул одружився з вдовою радянського активіста, який загинув при нез'ясованих обставинах. Ця жінка мала трьох дітей від попереднього шлюбу. Пізніше вона почала підозрювати Консула в зв'язках з нашою розвідкою. Під час облави за домовленістю з Консулом ми спалили його родину. Сам Консул за моїм розпорядженням мав вивести партизан з оточення в урочище Сухий Ліс. Він виконав наказ. Але батальйон карателів потрапив у залізничну аварію і не зміг своєчасно прибути на місце призначення. Консул вважається рятівником лісових бандитів і жертвою фашистських окупантів. Ні. — впевнено повторив Маєр, — Консул поза будь-якою підозрою. Він користується
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко», після закриття браузера.