Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

«Може він щось знає про зникнення Ліз?» - промайнуло у неї в голові, і вона зважилася поділитися своїми підозрами з Дмитром. Як не дивно, але він відразу ж повірив і запропонував перегнати машину ближче, наскільки це можливо, і простежити коли Аліссандро покине яхту. Вони почали чекати. Годинники цокали, хвилини летіли, а вони все продовжували чекати і чекати.

Втративши терпіння, Варя вже почала сумніватися, чи дійсно вона бачила Аліссандро. Вона переконувала себе, що не могла помилитися. Хоча вона його бачила тільки в той нещасливий вечір перед зникненням Ліз, але він врізався їй у пам'ять своєю безглуздою зачіскою: його волосся було дуже пишним і хвилястим, але було так жахливо підстрижене, що здавалося, ніби на ньому мотоциклетний шолом. І ось людину саме з такою зачіскою вона бачила на верхній палубі «Сперанси».

Дмитро також, схоже, почав втрачати терпіння, і гнітюча тиша салону автомобіля була розірвана барабанним дробом його пальців по керму. У цей момент вони побачили, як по трапу з яхти сходить її господар. Варя його впізнала і повідомила Дмитру, який причаївся, схопившись ще міцніше за кермо і не зводячи палаючого погляду з Аліссандро. Дмитро нагадував собою хижака на полюванні, такий собі тигр в засідці, тільки не вистачало хвоста, нервово стукаючого по землі.

Тим часом Аліссандро, стурбовано озираючись, підійшов до однієї з припаркованих поруч автівок, завів її і рвонув з місця. Дмитро, не розгубившись, рушив за ним на невеликій відстані. Таорміна залишилася далеко позаду, а Етна наближалася. На одному з промайнулих покажчиків Варя встигла прочитати «Ачіреале», після чого переслідувана ними автівка звернула в місто і почала петляти по його вуличках.

Зупинився Алісандро на іншому кінці міста у невеликого зубожілого кафе з відкритим майданчиком у вигляді вузької веранди по периметру будівлі заплетеної виноградом. Він пройшов у внутрішній зал, а Дмитро, припарковавши автівку і звелівши Варі залишатися в ній, вирішив простежити за ним з якогось затишного куточка на веранді. У дівчини, що залишилася сама, образа почала сперечатися зі здоровим глуздом і врешті-решт перемогла. Варя вирішила, що не зобов'язана підкорятися його наказам і може спробувати поговорити з Аліссандро спокійно, в той час як Дмитро, будучи в такому нервовому напруженні, навряд чи зможе тримати себе в руках.

Вона вже піднялася сходами на веранду і хотіла увійти до внутрішнього залу, як раптом відчула, що хтось, схопивши за руку, смикнув її на себе. Вона втратила рівновагу і, мимоволі скрикнувши, почала падати. Краєм ока Варя встигла побачити Алісандро за столиком в глибині залу з якимось типом кримінальної зовнішності. Не давши їй впасти, Дмитро підхопив її і притиснув до стіни, правою рукою затискаючи їй рот і роблячи очима знаки зберігати мовчання. Він притулився до неї своїм тілом і по її шкірі побігли мурашки від його близькості. Вона намагалася не дивитися в його очі, боячись видати свої почуття. І тільки коли їй вже почало здаватися, що вона більше не зможе стриматися і поцілує його, він відпустив її і різко відсунувся.

Варя, щоб приховати своє збентеження, відвернулася і почала шукати очима Аліссандро. Зараз він за столиком був один, і Дмитро, подумки зваживши всі за і проти, рішуче попрямував до нього.

- Якщо ти зараз спробуєш втекти, не поговоривши зі мною, то наступна наша зустріч буде в поліції на очній ставці, - сказав він, прикувавши Аліссандро до стільця своїм холодним поглядом. - Де Ліз? Ти явно щось знаєш. Відповідай негайно! Навіщо ти її фотографію віддав тому типу, з яким ти тут зустрічався за цим столиком?

Оскільки він продовжував мовчати, Дмитро навис над ним і, не звертаючи увагу на досить людне місце, схопив його за комір і злегка підняв.

- Я не знаю де вона. Я сам її шукаю, - здався Аліссандро.

- Якщо ти нічого не знаєш, тоді чому ти не захотів зі мною поговорити на яхті? - продовжував нависати над ним Дмитро.

- А ти сам не знаєш? Та тому що ти, швидше за все, винен в її зникненні.

Дмитро розгубився від такої заяви і послабив хватку, Аліссандро, скориставшись цим, звільнився і з викликом подивився йому в обличчя.

- Мені Ліз все розповіла. Вона боялася за своє життя, боялася тебе, тому що чула, як твоя коханка говорила з тобою по телефону. Ви збиралися вбити Ліз, щоб привласнити її спадок.

- Що за нісенітниці ти несеш ?! Не було такої розмови.

Обличчя Дмитра виражало крайню ступінь здивування, він сів на стілець поруч і переводив погляд з Аліссандро, який задаволено посміхався на притихлу Варю.

- Я лише повторюю слова Ліз, - спокійно продовжував Аліссандро. - Вона говорила, що на неї вже був замах і їй дивом вдалося врятуватися, вона боялася повертатися додому і проклинала той вечір, коли підійшла до тебе в клубі і запропонувала свою допомогу.

Потім він повернувся до Варі і, подарувавши їй такий погляд, немов би він дивився на таргана, продовжив:

- Але коли Ліз зустріла ось цю свою копію, у неї народився план: заманити цю дурепу на яхту зображати її, потім розіграти свою загибель для одного єдиного глядача, для Алекса. Вона знала, що він боягуз і трясеться над своєю кар'єрою, тому передбачала, що він змусить Варвару і далі грати її роль. Ліз повинна була сховатися в затишному місці в трюмі до кінця вечірки, а потім подорожувати зі мною, поки її копія не розлучалася б з тобою або поки ти не вбив би її. Ти уявляєш, до якої міри вона боялася тебе, якщо зважилася навіть залишити своє звичне життя?