Читати книгу - "Вибухова парочка, Аріна Вільде"

Весь цей час я чомусь не згадувала який насправді Кирило. Бабій і гуляка. Я не раз бачила його в компанії черговий довгоногої моделі, але все-одно дозволила собі забутися.

— Так, — я думала він не стане відповідати їй при мені, але Царьову плювати на мою присутність. — Вечірка? Ні, сьогодні точно ні. Ну, за цей час багато чого змінилося. Можливо. Так, до зустрічі.

Я намагаюся зробити вигляд що мені абсолютно все-одно що він там обговорює з цим худої оселедцем, впиваюся пальцями в стакан соку і не відриваю погляду від виду за вікном.               

- Є щось ще, що я повинен знати?  - раптово запитує Кір і я здригаюся.  Його голос звучить занадто підозріло.  І незрозуміло на що він натякає: на мою вагітність чи справи  компанії.

- Ні.  І мені вже час , - я починаю збиратися, намагаючись не показувати наскільки мене зачепило те, що він тримає зв'язок з цією Лізою. Спочатку Макс, тепер Царьов. Зо вони в ній знайшли? 

- Я відвезу тебе, - піднімається слідом за мною Кір, кидаючи на стіл кілька  купюр.

- Ти випив.  Я візьму таксі.          

- Я випив лише один келих.  Давай, Левандівська, розслабся.  Я не зможу спокійно спати, знаючи що з тобою може щось трапиться в дорозі, - Кирило пропускає мене вперед, притримуючи рукою за талію і від цього дотику мене кидає в жар.

Я чиню опір на його вмовляння сісти у автівку, але вже мляво, і в кінці кінців опиняюся в його машині.

Кирило кладе руки на кермо і стискає його пальцями.  Він не поспішає заводити мотор, дивиться перед собою, а потім на його обличчі розтягується зухвала посмішка, а з губ злітає запитання:

- Як думаєш, ми могли б обкатати мою тачку?

І каже він явно не про те, щоб проїхатися на його новенькому кросовері кілометрів сто, а потім вернутися в місто.

- Просто відвези мене додому, - кажу втомлено, відвертаючись від чоловіка, тому що дійсно вимоталася за день.

 - Гаразд, як скажеш, - розчаровано вимовляє він і ми вливаємося в потік машин.