Читати книгу - "Петрогліфи, Артур Сіренко"

(Повість про тілорухи)

Намір у мене з’явився – твердий та незламний, як то кажуть будівельники мрій - непохитний – здійснити пересування в часопросторі, а тому направив я стопи свої в перспективний заклад векторності. Зовсім було отримав я дозвіл на пересування, як до мене зволив підійти доброчесний громадянин. І підійшовши запитав:
- А чи любитель Ви, хороша людино, здійснювати тілорухи?
- А які саме тілорухи Вас цікавити хочуть? Бо тілорухи різні бувають, зауважу Вам і хочу сказати! Тілорухи якої частини мого тіла мали Ви на увазі в інтересі своєму утримувати?
- Так, знаєте, мене цікавлять тілорухи взагалі. А не зокрема.
- Дозволю тоді я собі Вас запитати: а з якою метою Ви цікавитеся моїми тілорухами?
- З найневиннішою і найпрекраснішою.
- Але в цьому я не сумніваюся, бо я побачив, що Ви громадянин доброчесний.
- Це як Ви побачили? Це за якими такими непрямими чи прямими ознаками Ви цей висновок зробити вирішили? Зауважу, що правильний висновок. Дуже вірний і шляхетний.
- Та за різними ознаками - різноманітними, навіть можна сказати. Ваші окуляри. І Ваш капелюх. Такі предмети на голові розміщені свідчать про доброчесність та усвідомлення. 
- Чудово! А очі то? Очі? Очі то мої Ви не помітили! А вони якраз доброчесні!
- Помітив і зауважив! Та сказати про це посоромився. Сором’язливий я дуже. До почервоніння обличчя навіть доходить інколи. А тут Ви про тілорухи заговорили. Я вже знаєте про натяки подумав і до підтекстів різних у роздумах своїх дійшов, і про метафори та символи уявив.
- А ось це Ви дарма, чоловіче, дармесенько дуже. Не слід про підтексти думати щось! З набожністю це не сумісно! Натяки, вони різні бувають! Ось говорить людина про доброчинність і вірність Самому, а натякає на інше, часом навіть на тілоушкодження.
- Та невже???
- Вже! Я стикався з цим і не раз у своїй доброчинності.
- Слухайте-но, люб’язний громадянине – чи просвітлений Ви?
- А то як же! Просвітлений, і такий, що далі нікуди! До глибин! Адже я космонавтом працюю, а космонавтам без просвітлення, ну, ніяк! До того ж сновидцем підробляю. А сновидцями лише просвітлених на роботу й беруть!
- Ой, перепрошую, як старе кенгуру, поцікавлюся: а Ви сновидець-гінеколог чи сновидець-андролог? А то, знаєте у мене до цього особливий дзвінковий інтерес є...
- Я сновидець-фертилізатор! Я уві сні, крім всього іншого, крім всіляких там істин прозрінь, ще й фертилізацію здійснюю. З Божою допомогою, звісно...
- Ов-ва, як цікаво! А я ось, нещодавно, фертилізувати у сні намірився, але здійснити це не зміг. Порадник мені потрібний хороший.
- Та це ж одразу! Це ми миттєво порадимо! Ось я до Самого днями прийшов, приніс я йому подарунок – далекобач-далекочуй роботи дивовижної. Ось, кажу, для Ваших клітин Сертолі, для Вашого гаметогенезу, кладіть, так би мовити, сюди Ваші гоноцити. А він, одразу, дякую, мовляв, радість велика в цьому дарі, хороший Ви, мовляв, сновидець і космонавт, я б Вам не тільки свої гоноцити довірив, але навіть сам процес фертилізації, який особисто досі здійснював. Ось як! А ви ще сумнівалися, що я просвітлений!
- Та й не сумнівався я зовсім – це я так – для наочності переконався. Якщо людина хороша, то чому б і не переконатися!
- Це вірно! Впевнення завжди в задоволення втілюється! І дозволено, і навіть можна. Я ось вранці переконався, потім тілорухи здійснив і відразу доброчинність громадянина в мені запанувала.
Побачивши, що я безперечний абсолютно і навіть у міру доброчесний громадянин, розквітнув він як сакура в Едо навесні, коли місяць оповні, засіяв посмішкою Будди. Він зняв і протер свої запітнілі окуляри, задоволено, наче качка після сніданку, крякнув і уявив себе геометром.
- Добрячий, Ви хлопче, рушій! А я, знаєте, у часопросторі хотів переміститися.
- Так ось навіщо Ви в заклад векторності завітали! А я то думав...
- Що думали? Що я носій вмістилища речей?
- Я думав, що Ви втілювач мрій. Це якщо відверто... Це так, між нами, звісно...
- Та, Боже борони! Та я нікому! Нікому! Я – могила! Я навіть тілорухи... Хоч зараз...
- Зараз не треба. Краще у сновидіннях.
- І то правда. Ви, якось, у мої сновидіння заходьте. Ви людина хороша, а хороші люди в моїх сновидіннях потрібні. Мушу попрощатися з Вами, громадянине міста снів. Бо мій часопросторний пересувач гуде. Векторність настала.
- Тілорухайтесь, громадянине!
- Тілорухаюсь!
І він розчинився у морі людей. Я дивився на його синій в чорну смужку «пінджак» з великими капловухими кишенями, на виблискування його окулярів-маяків, бачив, як він затесався в натовп, розчинився в ньому, як розчиняються зайці в зеленій траві.

2010