BooksUkraine.com » Фантастика » Час смертохристів. Міражі 2077 📚 - Українською

Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"

267
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Час смертохристів. Міражі 2077" автора Юрій Миколайович Щербак. Жанр книги: Фантастика / Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 112
Перейти на сторінку:
зв'язок у разі його подальшого розвитку.

Всі репліки Гайдука І.П. з тексту видалено у відповідності до Указу Гетьмана про непрослуховування держслужбовців вищої категорії (УГ-088/2068).

Директор Державної Варти України — Юлій Мережко

Резолюція гетьмана: ознайомити пп. І. Крейду і В. Клинкевича.

Текст запису:

«Ось що вони зі мною зробили. Вони вводили мені у вагіну товстий дріт і пускали струм. Було неймовірно боляче, я кричала несамовито, тоді вони били струмом і голову, викликали електрошок, потім топили у ванні, я захлиналася і мріяла лише про одне: про смерть. Це все відбувалося на базі «Менсфілд», де ми зупинялися з тобою, пам'ятаєш? (...) Вони висунули звинувачення в порушенні закону Конфедерації про суспільну мораль і здоровий розвиток нації. За цим законом сексуальні зв'язки між чоловіком і жінкою допускаються, якщо різниця у віці не перевищує двадцяти років. Тобі скільки років? П'ятдесят? А мені двадцять шість. За законом ми — злочинці. Твій вік на чотири роки перевищує межу дозволеного. А якщо тобі стукнуло дев'яносто років, то ти маєш право кохатися з жінкою, не молодшою за сімдесят. (...) Ідеї авторів закону були шляхетні: ці скажені неоконсерватори, божевільні теологи хотіли повернути народ до тих біблійних часів, коли в сім'ях народжувалося по сім-вісім дітей, коли не було такої кількості геїв та лесбіянок, шаленої хвилі розлучень і нових зв'язків між старими і молодими чоловіками і жінками (... ) Ти справді нічого не чув про цей закон? Та тому, що він з самого початку провалився, він не міг апріорі бути реалізований. На нього навішали купу доповнень, поправок і застережень, різних судових гачків — і він став нежиттєспроможним. Але... Але полягало в тому, що уряд Конфедерації використав цей закон. Проти мене і проти Діка Стоуна. Ти чув це ім'я — Дік Стоун? (... ) Так, так, це він. Славетний на весь світ герой Конфедерації і людства. Людина, яка першою ступила на поверхню Марса в 2053 році, саме тоді, коли я народилася. Пам'ятаєш його перші слова? «Я — той земний Stone, з якого почнеться будівництво нового Марса». Йому було п'ятдесят років, як тобі зараз, коли він став першим посланцем людства на Марсі. Тобі тоді було двадцять шість років і ти, мабуть, добре пам'ятаєш, що робилося на землі після успішної висадки американської експедиції на Марсі. Навчаючись в коледжі, я написала історичне дослідження на цю тему — вивчила всі відео і прінтові джерела: не було на Землі людини, популярнішої за Діка Стоуна. Тризірковий генерал, директор марсіанських програм НАСА, начальник першої військово-космічної бази на Марсі; звання Зірка Людства отримав з рук Генерального Секретаря ООН, десятки нагород різних країн, вулиці і площі Стоуна на всіх континентах — наче лавина в горах, звалилася на нього слава... Але він витримав. Не зламався. Він потім казав мені, що перебуваючи на Марсі, зрозумів щось таке, що поміняло його погляди на життя, смерть і так звану славу... Спробуй зробити це ще раз... Тільки ніжно. Так. Так! Так!!! (...) О, Jesus, як я боялася, що ніколи — ніколи не відчую цього... (...) У сімдесят п'ятому мене, як молодшого аналітика легіону «Марс», послали на базу «Фенікс», командиром якої був Дік Стоун. Мені — двадцять чотири, йому — сімдесят два. Він уже був не в фаворі, його за щось незлюбили у Вашінгтоні й перебування на Марсі було для Діка почесним засланням. База була стара, термін її експлуатації мав закінчитися через кілька років, а шахти для добування стратегічних металів були розташовані далеко від нас — біля бази «Марінер». Нас було семеро — четверо чоловіків і три жінки. Ми жили в тих огидних цистернах, що звалися модулями. Цей страшний тріск метеоритів, що падали на модулі (...). Боялася, ще й як! Але, по-перше, платили шалені гроші, і я тепер дуже багата людина. По-друге — ти не повіриш, це ті божевільно прекрасні кольори неба, коли заходить сонце: рожеві, червоні, а навкруги сонця — темно-фіолетовий німб. Нічого прекраснішого на світі не існує. А по-третє (... ) Так, я закохалася в Діка. Не було ближчої людини на цілім світі... Ні, не тому, що він герой і світова зірка. Хоча, можливо, і це відігравало свою роль, тішило моє самолюбство. Але не це головне. До моїх службових обов'язків входило забезпечувати Діка Стоуна аналітичною інформацією, виконувати його доручення (... ). Через кілька місяців я була шалено закохана в нього, а він — у мене. На землі в нього залишилась велика родина, дружина, яку він любив, але на Марсі земні закони не діяли... А в мене залишилась тільки тета Марта і Аскольд, я була вільна і нічим нікому не була зобов'язана. Так, ось тут... як приємно (... ) Звичайно, всі знали. Але в кожного були свої плани, свої контракти, ніхто не хотів лізти в чужі справи, тим більше — заводитись з командиром бази. Але в сімдесят шостому на зміну одному з офіцерів прибув майор Вільям Кроуфорд, nickname — «м'ясник Вілл». Пам'ятаєш, ми його зустріли перед в’їздом до Києва (...) Він одразу накинув на мене оком, що для нього означає — накласти лапу. Під час чергової спроби трахнути мене я дала йому ногою, мабуть, яйця розколотила (сміється). А невдовзі приїхала комісія з Центральної служби безпеки — перевіряла нас з Діком Стоуном. Звинувачення були страшні (шепіт, нерозбірливо). Уявляєш? (...) Твою квартиру прослуховують? (...) Не будь таким самовпевненим. Нас заарештували й повезли на Землю. Востаннє я бачила Діка, коли нас у кайданах і червоних робах, як останніх каторжників, виводили з тюремного відсіку на кораблі (плаче) (...) Мене повезли на базу «Менсфілд», Діка — до найстрашнішої військової тюрми в штаті Юта. Всю справу оформили як порушення закону про суспільну мораль. Але насправді їх хвилювало інше: що сталося (шепіт, нерозбірливо). Ти ніколи про це не чув? (...) Я зрозуміла, що якщо я здам Діка і визнаю, що знаю про всю цю історію, мене негайно вб'ють. І Діка теж (... ) Не знаю. Мені казали, що Дік у всьому зізнався й відрікся від мене, але я в це не вірю. Я його кохаю (плаче). Я хотіла мати від нього дитину... але після тортур я не матиму дітей (плаче). Пробач, я не повинна була це казати, коли так добре з тобою (... ). Марта сказала мені, що Дік Стоун помер, і його тихо поховали на Арлінгтонському кладовищі (плаче). Без ніяких

1 ... 56 57 58 ... 112
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час смертохристів. Міражі 2077», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Час смертохристів. Міражі 2077"