Читати книгу - "Кишеня, повна жита"

Можливо, його батько згадав про них. Можливо, Адель. Він прийшов до висновку, що дочка Маккензі оселилася в домі, і йому спало на думку, що вона може стати надійним цапом-відбувайлом, якщо він скоїть убивство. Бо ви розумієте, коли він усвідомив, що батько не зробить того, чого він від нього хотів, він холоднокровно вирішив, що лише вбивство зможе допомогти йому. Він міг дійти також висновку, що в батька не все гаразд із головою, і його опанував страх, що він може прогайнувати всі гроші — і що ж тоді дістанеться йому?

— Він добре знав про стан здоров’я батька, — сказав інспектор.

— Що ж, це переконливо пояснює його поведінку. Можливо, той факт, що батька звали Рекс, і випадок із дроздами наштовхнули його на думку скористатися старовинним дитячим віршиком. Надати подіям божевільного забарвлення і пов’язати їх із давньою погрозою помсти з боку Маккензі. У такий спосіб він міг позбутися й Адель і врятувати сто тисяч фунтів, які могли покинути фірму. Але треба було знайти й третього персонажа, «дівчину, що лахи вішає свої» — і думаю, ця потреба допомогла йому обміркувати весь його підлий план. Він вирішив знайти невинну співучасницю, яку легко буде примусити замовкнути, перш ніж вона надумає заговорити. Й у результаті такої комбінації він одержить те, що мало для нього велику цінність, — бездоганне алібі по першому вбивству. З рештою він не мав проблем. Він приїхав сюди від станції десь за кілька хвилин до п’ятої, саме тоді, коли Ґледіс принесла другу тацю з чаєм у хол. Він увійшов крізь бічні двері, побачив її й помахав їй рукою. Задушити її й віднести тіло навколо будинку туди, де були натягнуті мотузки з білизною, забрало в нього лише три або чотири хвилини. Потім він подзвонив у парадні двері, його впустили в дім, і він приєднався до родини, яка пила чай. Після чаю він пішов побачитися з міс Ремсботтом. Коли він спустився сходами, то заглянув до бібліотеки, побачив Адель, яка допивала там свою останню філіжанку чаю, сів біля неї на канапу й, розмовляючи з нею, примудрився вкинути ціанід їй у чай. Це було йому зовсім неважко. Маленька грудочка білої речовини, схожа на цукор. Він міг простягти руку до цукерниці, вдати, ніби він узяв із неї грудочку й, не ховаючись, укинути в її філіжанку. Він, либонь, засміявся і сказав: «Ой, даруйте, я вкинув свій цукор у вашу філіжанку». — «Пусте», — відповіла вона йому, розмішала свій чай і випила його. Він це зробив легко й зухвало. А зухвалості йому вистачає.

Інспектор Ніл повільно проказав:

— Практично це можливо, заперечувати не стану. Але я не бачу — справді, міс Марпл, я не бачу — чого він у результаті хотів досягти. Ми знаємо, що якби старий Фортеск’ю не помер, то фірма дуже скоро опинилася б на мілині. То невже Лансова частка в ній така велика, щоб спонукати його наважитися на три вбивства? Я так не думаю. Я справді так не думаю.

— Тут виникають певні труднощі, — погодилася міс Марпл. — Так, ви маєте слушність. Труднощі тут виникають і справді… — Вона завагалася, дивлячись на інспектора. — Мені хотілося б запитати — я така тупа, коли йдеться про фінанси, — чи справді шахта «Дрозди» не має ніякої цінності.

Ніл замислився. Різні клаптики інформації стали складатися в його голові. Бажання Ланса взяти різні спекулятивні або нічого не варті акції з рук Персівала. Ще сьогодні, коли вони попрощалися в Лондоні, він йому сказав, що готовий забрати в Персівала навіть шахту «Дрозди» з її поганою славою. Та шахта — золоті копалини. Але золоті копалини, з яких нема ніякої користі. Та, може, якась користь із тієї шахти все ж таки є? А проте навряд. Важко припустити, щоб Рекс Фортеск’ю помилився в такому пункті. Хоч не можна виключати, що недавно там були якісь нові дослідження. Де розташована ця шахта? У Західній Африці, сказав Ланс. Але хіба хтось інший не сказав, — здається, то була міс Ремсботтом, — що шахта розташована у Східній Африці. Чи не хотів Ланс умисне збити його зі сліду, коли сказав «у Західній Африці», а не в «Східній»? Міс Ремсботтом стара й забудькувата, а проте вона могла сказати правду, а не Ланс. Східна Африка. Ланс щойно приїхав зі Східної Африки. Можливо, він володіє якимись новими відомостями?

Несподівано в голові інспектора щось клацнуло, й у головоломці, яку він намагався розгадати, з’явилася ще одна деталь. Він згадав, як, сидячи в потязі, читав «Таймс». «Поклади урану знайдено в Танганьїці». А що, як поклади урану знайдено на місці розташування старих «Дроздів»? Це пояснило б усе. Ланс довідався про це, будучи на тому самому місці, де знайдено поклади, і якщо там справді відкрито уран, то це багатство, за яке треба хапатися. Величезне багатство! Він зітхнув і подивився на міс Марпл.

— Невже ви думаєте, я зможу коли-небудь довести все це? — сказав він із докором у голосі.

Міс Марпл підбадьорливо кивнула йому головою — так могла б стара тітка підбадьорити талановитого небожа, який іде складати важкий іспит у школі.

— Ви все доведете, — сказала вона. — Ви дуже й дуже розумний чоловік, інспекторе Ніл. Я це побачила з першого погляду. Тепер, коли ви знаєте, хто вбивця, ви зможете знайти докази. Наприклад, у тому таборі для літнього відпочинку вони, безперечно, упізнають його фотографію. Йому буде нелегко пояснити, чому він перебував там протягом тижня, називаючи себе Албертом Івенсом.

«Так, — подумав інспектор Ніл, — Ланс Фортеск’ю — чоловік блискучого розуму й позбавлений будь-якої совісті, а проте він також занадто відчайдушний, а тому готовий на невиправданий ризик. Ризик, у якому, либонь, не було потреби».

«Я його візьму!» — сказав собі інспектор Ніл, а тоді обернувся до міс Марпл.

— Це припущення чистої води, — сказав він.

— Справді так, але ж ви переконані в їхній правдивості?

— Думаю, що так. Зрештою, я маю справу з такими людьми не вперше.

Стара леді кивнула головою.

— Атож, це має велику вагу, саме тому я переконана.

Ніл подивився на неї з доброзичливим сумнівом.

— То й ви так добре знаєте злочинців?

— Ні, звичайно, злочинців я добре не знаю. Але я добре знаю таких дівчат, як Пет. Така мила дівчина, але милі дівчата чомусь завжди виходять заміж за негідників — саме