Читати книгу - "Московство"

а землю передати сербам. Проти того наказу запротестували … серби. Чому? Серби вважали себе вищими за місцеву людність, панами, і не збиралися самі обробляти землю, а віддавали в оренду українцям, які донедавна були її власниками. І коли уряд наказав українців виганяти, серби просили залишити їм робітників. Серби лише випасали худобу, гнали горілку та торгували. Торгівля приносила їм великі прибутки (не платили податків, мита). Серби багатіли, ставали новими панами в Україні, грабували українців, забирали їхні воли і вози, викрадали навіть людей. Озброєні сербські ватаги йшли до сусідніх полків (земель), хапали там людей і гнали до Новосербії, де записували як сербів чи джурів.

І. Хорват переконав московський уряд, що зможе виконувати свої обов’язки, коли матиме людей для обробітку його землі. Уряд дозволив, але не українців, а привезених з Балкан. Тоді серби почали переманювати або викрадати українців з польських володінь і записували їх сербами чи джурами. Ті українці були кріпаками у поляків, а у сербів лише напівкріпаками, отже не втікали назад. Щоб обернути тих напівкріпаків на кріпаків, серби вимагали для себе від московського уряду дворянство. Уряд погодився. Задля порівняння можна пригадати, що московський уряд не визнавав дворянства навіть за старою, з діда-прадіда українською шляхтою, наданого їй грамотами польських королів. А володіти землею за московським законом мали право лише дворяни. З 200 тисяч української шляхти московський уряд визнав дворянами лише 750 осіб[255], ясна річ, лише таких, що їхні діди не виявили «мазепинского сепаратизма», обернув на кріпаків багато нащадків тих невизнаних шляхтичів. СРСР приймає до нового дворянства — КПРС за тією самою ознакою: щоб не були «мазепинцами, петлюровцами, бандеровцами».

Українці хапалися за зброю, але Москва прислала сербам 1 тисячу казанських татар, 1 тисячу донських козаків, астраханський полк і московський полк. Отже, 1800 сербів, які мали охороняти кордон від Туреччини, самих охороняло 3,5 тисячі московського війська. Це лише підлило олію до вогню. Заносилося на нову Хмельниччину, що винищила б упень і зайд, і московську владу в Україні. Командувач московським військом в Україні М. Муравйов побачив цю загрозу і послав до Петербурга звіт про всі шахрайства, злодійство, грабунки сербів на чолі з І. Хорватом. Уряд викликав І. Хорвата до Петербурга на допит. Той на досвіді з турецькими вельможами пізнав, що найбільше переконує азіатів: приїхав з хабарами, і сенат виправдав І. Хорвата і звільнив з посади М. Муравйова.

Цариця послала генералів обстежити оборонні лінії на півдні імперії, де вони переконалися: її не існує, самі лише серби — торгівці, побачили також і причину «гайдамаччини». Скінчилося тим, що І. Хорвата засудили до страти, а з Новосербії утворили московські полки з московськими офіцерами[256]. Москва витратила на Новосербію 700 тисяч рублів готівкою, а не готівкою десятикратно більше, хоча знала, що їй нічого б не коштувало заселити Південну Україну (і побудувати там десять оборонних ліній) українцями. Треба було лише дозволити українцям оселитися там. Більше нічого. І це українці пізніше довели. Вони таки заселили Південну Україну, дійшли до Чорного моря, хоч Московщина всіляко намагалася зупинити їх. І навіть такі загарбники над загарбниками, як теперішні московські «вожді» змушені визнати «Новоросію» за Україну.

Московщина й далі боялася доступу України до Чорного моря і невдача з Новосербією не зупинила її повторити те саме (з ще більшими затратами) в Південній Україні, що її Московщина поспішила переназвати «Новоросією». Кубанський чорноморський порт перезвала на «Новороссийск». Катерина ІІ 1762 р. закликала європейців оселюватися в Південній Україні. Перекладене усіма європейськими мовами те запрошення поширювали московські посольства. Уряд створив навіть окрему «Канцелярію допомоги іноземцям», її очолив усемогутній Г. Орлов. Лише на перевезення чужинців уряд виділив 200 тисяч рублів.

Та європейці не вірили московським обіцянкам, бо знали, що в Московщині закон — примха кожного «начальника», їхати не квапилися. Уряд два роки пізніше проголосив «План поселения в Новороссийской губернии», що здивував усіх нечуваним в історії Московщини лібералізмом: кожному чужинцеві, що привезе поселенців, надається офіцерське звання, дворянство, право володіти землею і кріпаками.

Переселенець може одержати безплатно в спадкову власність по 25 десятин на кожну привезену родину, звільняється від служби у московському війську навіть під час війни, одержує право вільно торгувати будь-яким крамом (в Україні українці не мали цього права, а москвини мали), вписуватися до купецького стану (у Московщині переходити з одного стану до іншого було заборонено). Хто хотів закласти якесь підприємство, діставав державну позичку під малий відсоток і на довгі строки. Ремісники одержують безпроцентну позичку. Хто садив виноградник, тутові дерева, міг безмитно 10 років продавати за кордон вино, шовк. Хто розводить овець чи коней, не платить ніяких податків 15 років. Школи колоністам — безплатні. Але все це — ЛИШЕ ЧУЖИНЦЯМ, а українцям ЗАБОРОНЯВ ОСЕЛЮВАТИСЯ В ПІВДЕННІЙ УКРАЇНІ. СРСР тратить на поселення москвинів в Україні значно більше, а щоб знайти їм місце, вигубив голодомором і вивіз з України понад 15 мільйонів українців.

З Європи приїхали до незнаної «Новоросії» лише ті, що не мали нічого: голота, пройдисвіти, мало хто з них узявся працювати на землі. Чому ж мало привозили тоді москвинів? Причин кілька. Найголовніші: москвин не любить землеробства, а шукає легкого хліба; вони були кріпаками, отже, довелося б відбирати у дворян. І нарешті головна причина: татари кочували аж до теперішнього Нікополя, напали 1769 р. на «Новоросію», дійшовши аж до Єлизаветграда. Нищили, палили все на своєму шляху. Переляк москвинів був жахливий, не лишилося жодного московського офіцера, у сотнях лишалося по 10–15 вояків, отже, переселятися до небезпечної країни зі своїми кріпаками московський поміщик боявся. Але найбільше боялися вони запорожців. В архіві канцелярії Новоросійської губернії є тисячі скарг москвинів та інших зайд на «разбои» запорожців, які були оборонцями селянства. Та й селяни не боялися взяти шаблю в руки. Єдиним способом покінчити з загрозою для зайд було знищення Запорізької Січі. Московщина певний час терпіла, бо Запоріжжя заступало шлях туркам і татарам. Щойно турецька загроза зменшилася, після війни 1775 року Московщина знищила Запорізьку Січ. І лише тоді змогла загарбувати українську землю і запроваджувати в Україні своє кріпацтво.

Що робила Московщина там, де не було кому захистити народи, показує доля башкирів та калмиків. Загарбавши Башкирію та Калмикію (Московщина завжди нищила історичні назви: Башкирію обернула на Уфімську і Оренбурзьку губернії, Калмикію — на Самарську, Польщу — на Привіслінський край, Естонію — на Ліфляндську губернію, Латвію — на Курляндську і т. п.), Московщина проголосила їхні землі власністю держави і одразу послала туди