Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

Дрюк ляснув себе по лобі.

— Та що ти кажеш! Таж все це давно мало піти на переплавку. Клятий кентавр! І як тільки він зумів поцупити всі ті залізяки просто з-під мого носа?

— Та ви не карайтеся так, — заспокоїв поновленого командувача Клопіт. — Він-бо всіх нас обвів круг пальця.

— Скільки таких пострілів ми витримаємо?

— Небагато, — здвигнув плечима капітан Келп. — Можливо, ще парочку. Може, у них тільки й була одна ракета?

Ні, таки не одна була. Знову могутній удар струснув дверима, й на підлогу посипалися великі шматки з мармурових колон.

Клопіт підвівся з підлоги. Свіжа рана на його лобі вже затягувалася. От що значить чари!

— Медики-чудодії! Перевірте, чи немає поранених. Як там наша зброя — досі не заряджена?

Згинаючись під вагою двох електричних гвинтівок, до нього підбіг Хроб.

— Усе готово, капітане. Тридцять дві гвинтівки, по двадцять імпульсів у кожній.

— Гаразд, роздати лише найкращим стрільцям. Стріляти тільки за моєю командою!

Хроб кивнув головою, обличчя його було похмуре й бліде.

— Молодець, капрале. А зараз іди на позицію.

Зачекавши, поки брат відійде, Клопіт тихо мовив командувачеві Дрюку:

— Не знаю, що й сказати вам, командувачу. Ворог підірвав Атлантидський тунель, тож допомога звідти не надійде. І в часове поле гоблінів не замкнути — їх надто багато, й розсипалися вони на великій території. Ми повністю оточені, перевага в живій силі й вогневій потужності на боці ворога. Якщо Б’ва Кел таки проб’є ці двері, все скінчиться за кілька секунд. Нам украй потрібно негайно проникнути в оперативний кабінет і нейтралізувати того кентавра. Там є вже якісь успіхи?

Дрюк похитав головою.

— Техніки б’ються мов риба об лід, — відповів він. — Вивчається кожен квадратний сантиметр поверхні довкола оперативного кабінету. Якщо ми й натрапимо на код, що нейтралізував би той захист, станеться це хіба що завдяки чистій випадковості.

Клопіт стомлено потер очі.

— Потрібен час… Має ж бути якийсь спосіб зупинити їх!

Дрюк дістав з-під кітеля білий прапор.

— Є один спосіб… — мовив він.

— Командувачу! Не треба виходити туди! Це ж самогубство!

— Може, й так, — визнав командувач Дрюк Глодів. — Але якщо я не вийду, за кілька хвилин можемо загинути ми всі. В такий спосіб ми принаймні виграємо кілька хвилин… А раптом за цей час ми перехитруємо того кентавра, проб’ємося в ту його оперативну будку!

Клопіт обдумав пропозицію. Таки й справді не було іншого виходу! Дрюк має слушність…

— І що ж ви хочете їм запропонувати?

— Ув’язнених на піку Вийвовк. Можливо, нам пощастить домовитися про поетапне звільнення.

— Рада ніколи на це не піде.

Почувши ці слова, Дрюк випростався на повен зріст.

— Нині не час для політики, капітане, — кинув командувач, карбуючи слова. — Нині треба діяти!

Сказати щиро, Клопіт Келп був просто вражений. Це вже став зовсім не той Дрюк Глодів, якого він знав. Наче й зростом повищав… справжній гігант! Так, саме настав момент для новопризначеного командувача довести, що недаремно йому повернули командувацькі жолуді!

Почуття переповнили Клопотові груди. І серед них було таке почуття, якого він ніколи не плекав до Глодова Дрюка: повага.

— Відчини парадні двері! — сталевим голосом наказав командувач. О’Гир залюбки увічнив би цей момент на плівці. — Я вийду й поговорю з цими рептиліями.

Клопіт Келп виконав наказ. Якщо вони все-таки вистоять цю облогу, то він, капітан Келп, неодмінно доможеться, щоб командувача Дрюка Глодова нагородили Золотим Жолудем. Хай навіть посмертно.

Шатл посла Атлантиди мчав величезною шахтою, намагаючись триматися чимближче до стін. Так близько, що часом обдирав фарбу на своєму корпусі об скельні виступи.

Артеміс просунув голову з пасажирського салону в кабіну пілотів.

— Чи й справді є в цьому необхідність, капітане? — запитав хлопець, коли вони уже вкотре пролетіли за якийсь сантиметр від загибелі. — Чи вам просто хочеться продемонструвати, який ви ас?

— Невже, Фауле, я схожа на ту, хто хоче щось демонструвати? — підморгнула йому Холлі.

Артеміс мусив визнати, що ельфиня й справді не любила хизуватися. Нині, у хвилину небезпеки, капітан Куць була особливо приваблива. По-своєму, звісно. Привабливість «чорної вдови». Артеміс вирахував, що його статева зрілість має настати місяців через вісім, тож він здогадувався, що тоді зможе подивитися на Холлі трохи іншими очима. Щоправда, вона прожила вже вісімдесят років на світі, але до старості їй ще було далеко, мов якій людській молоденькій дівчині.

— Я так притискаюсь до стіни, щоб не пропустити щілини, котра, як запевняє Мульч, має бути десь тут, — пояснила Холлі.

Артеміс кивнув головою. Ах, той гномів план. Такий неймовірний, але саме тому і здійсненний. Хлопець повернувся до салону, де Мульч проводив інструктаж.

Гном нашкрябав на підсвічуваній стінній панелі вельми грубу схему. Коли чесно, то навіть шимпанзе малюють краще. І сморід від них далеко не такий нестерпний. За указку Мульчеві правила морквина — точніше, кілька морквин. Гноми (як, до речі, й кентаври) дуже люблять моркву.

— Оце «Лабораторії Кобой», — промимрив він, енергійно при цьому хрумаючи указку.

— Оце?! — обурився Корч.

— Так, Джуліусе, я визнаю, що схема не надто точна, але…

Ніби вибухом командувача викинуло з крісла. Можна було подумати, ніби тут не обійшлося без гном’ячого викиду газів, — але