Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

У моєму житті настала смуга, яку я могла б сміливо назвати: "Що таке не щастить і як з цим боротися?". І зараз я маю на увазі не тільки того придурка, який тільки що облив мене водою з-під коліс своєї машини, а все своє існування в цілому. 

Раніше я жила... чорне-біле, чорне-біле, моє життя було схоже на зебру. Але, як виявилося, по цих смужках я стрибала від голови до хвоста, тому що я наблизилася до того моменту, коли біле знову змінилося на чорне, але знову чекати білого не доводилося. Попереду маячила повна дупа. 

Коли прийшла додому, відразу прийняла душ і переодяглася, а ось часу на їжу так і не залишилося. Внизу вже чекав Джек Воробей. Настав час їхати й заробляти чергову тисячу. Хоч це мене радувало в той момент, тільки я ще не розуміла, чого мені це буде коштувати. 

На роботі я опинилася через годину, як і раніше в поганому настрої. На сьогодні було призначено декілька важливих зустрічей у моєму крилі, тому весь персонал повним складом готувався до цих заходів.Ми не знали, що саме захочуть гості, тому підготували все: сауну, масажний кабінет, три переговорні кімнати та ресторан. 

Перша група людей з'явилася приблизно через годину і відразу ж попрямувала в саму велику переговорну кімнату, щоб незабаром до них приєдналися й інші. Не знаю, що вони там вирішували і як, але я почала напружуватися в той момент, коли нам було наказано принести відро з водою. Що найцікавіше, ні для кого це прохання не здалося дивним. Ендрю, наш офіціант, здоровий добродушний малий, як ні в чому не бувало спочатку заніс їм одне відро, а потім інше, навіть не проявивши цікавість. 

Як мені розповіли потім, це були ще не найекстравагантніші побажання клієнтів. Я розуму не могла докласти, чим там в переговорній займалася група з приблизно шести мужиків, та ще й з двома повними відрами води. Чула, як звідкись долинали булькітливі звуки, але ніяк не могла зрозуміти, що це було. 

Розуміння прийшло після того, як їхня зустріч закінчилася, і ці мужики вийшли. Четверо грізні й люті амбали притримували двох інших дядьків в костюмах, з чиїх волосся й обличчя струменями лилася вода, а самі вони дихали глибоко і нерівно. 

- Чи варто так довго пручатися, якщо все одно все підписали, - промовив один з громил. 

Від побаченого і почутого у мене ледве кров у жилах не застигла. Адже не могли ж ці четверо топити двох мужичків заради їх підписів? Боже, куди я потрапила?