Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— Мовчи, вогнику, — тихо промовив вампір, а в голосі відчулося полегшення.

Доклавши зусиль, я таки змогла розплющити очі. Рука Алекса лягла мені на потилицю, він допоміг мені піднятися і випити трохи води. Демони, здається, я ніколи так не хотіла пити, як зараз…

— А тепер послухай мене, Іс, — хлопець сів навпроти й пильно на мене поглянув. Схоже зараз щось буде… — І жодного слова у відповідь, чуєш? Твоє дихання ще не повернулося в норму. Я думав, що сам помру, доки поверну тебе до тями, Каріссо… — він на мить прикрив очі й зітхнув. Дуже хвилювався… — Тобі важко дихати? Боляче?

Я пильно глянула на Алекса. Збрешу — образиться… думаю, за мене говорить мій зовнішній вигляд. Скажу правду — легше йому не стане.

— Важко… і трохи… боляче… але не критично, — зовсім тихо прохрипіла я і знову закашлялась. Дійсно, важко.

— Я ж сказав мовчати, вперте ти дівчисько, — роздратовано пробурчав Алекс, але очі видавали хвилювання.

Я здивовано витріщилася на нього й усміхнулась. Ще так мене не називали…

— Ти глянь, вона не те, що не вдарила тебе, так ще й усміхнулась, — хмикнув Джейк. — Я радий, що ти отямилась, хоча виглядаєш так собі, якщо чесно. З квартири не виходиш, доки ми тебе не покличемо. Зрозуміла?

Я вже хотіла обуритись, адже мені скоро стане значно легше, та Алекс просто не дав мені нічого сказати, закривши рота долонею. Я невдоволено глянула на нього. Він відповів таким же поглядом.

— Гаразд, ти прокинулась, тож я можу йти, — промовив Джейкоб і глянув на Алекса. — Сидіть вдома. Кота я вам потім сам привезу, щоб нас більше не турбували. Парочка, теж мені… ех… — він махнув рукою й пішов на вихід.

— Ми його дістали, — усміхнувся Алекс і пересів на ліжко. — Чому ти мені не сказала, що маєш імунітет до отрут? — запитав він і обережно обійняв мене.

Я нічого не сказала. Можна подумати, якби він знав — не хвилювався б. Тільки схилила голову йому на груди й заплющила очі. Втома нікуди не ділася. Добре, що з ним усе гаразд. Це головне. Хто знає, чим би все закінчилося, якби отрута потрапила в його кров. Алексу не варто знати, що я почула його розмову. Напад був на мене, тож розбиратися буду я. Навіть знаю, кого шукати. Головне, щоб докази були. І бажано нікого не вплутувати… особливо Алекса. Вона, може, йому й не зашкодить, а от її спільник…

— Я місця собі не знаходив, вогнику… — тихо промовив хлопець. Я нічого не відповіла, тільки стиснула його руку. Та і слова тут були зайві. — Ти, звичайно, ідеальний мисливець і охоронець, але так діло не піде, Іс. Якщо кожен напад так закінчуватиметься, то я не хочу, щоб ти мене захищала.

— Скоро все закінчиться… — тихо промовила я, не розплющуючи очей. — От побачиш…

— Іс…

—  Мовчу, — усміхнулась я, відчуваючи, що поринаю в сон.

Прокинувшись, почувалася набагато краще, хоча б через те, що легені не палали, а мене обіймали руки, які встигли стати рідними за досить короткий час. Алекс, хоч і спав, не виглядав відпочившим. Схоже, він заснув нещодавно. Усе було б добре, якби не вбивці, які все ще розгулювали на свободі…

Я зітхнула і, прибравши руку, що преспокійно лежала в мене на стегні, хотіла піднятись. Та в мене не вийшло.

— Навіть не думай, ти нікуди не підеш, — спокійно промовив Алекс, не розплющуючи очей, і знову обійняв. — Викинь зайві думки з голови і спи далі. Тобі треба відпочити.

— Ти зовсім не спав? — запитала я, обводячи поглядом кожен контур його обличчя. Заперечувати не було сенсу — Алекс знав, що я не залишаю справи незакінченими.

— Не спав. Та ти змінюєш тему, Іс. Куди зібралась? — він розплющив очі й пильно глянув на мене. — Що сказав Джейк? Сидіти вдома. Тож послухай, що говорять старші. Найт спить на столі на кухні. Він уже освоївся.

— Джейк уже привіз його? — здивувалась я. — Скільки я проспала?

— Зважаючи на те, що ти отямилася посеред ночі, то майже пів доби. День повільно наближається до закінчення. Як ти почуваєшся?

— Як ніби нічого й не було, — промовила я й поцілувала хлопця. — Вибач, я не хотіла, щоб ти хвилювався. Але це краще, ніж якби отруїли тебе, кусака… я б не впоралась.

І ти теж...

Алекс промовчав і пронизливо на мене поглянув. Так, я знаю, про що ти думаєш, кусака. Але ти не будеш туди лізти. Тільки не ти. Я цього не дозволю.

— Я говорив з Юн Міном, — трохи подумавши, промовив він. — Він усе розповів Дейну. Думаю, буде непогано заручитися допомогою вищого демона.

— Але ж Кара…

— Що?

—  Вона вагітна. Він не залишить її одну. А сюди її везти… не варіант.

— Це вже нехай вони там вирішують. Але ти залишаєшся вдома.

— Ал…

—  Я сказав, вдома, — з притиском промовив він і пригорнув міцніше, зарившись носом у моє волосся. — Ми залишаємося вдома. Хоча б день без хвилювань, вогнику.

— Я так не можу, — зітхнула я.

— Тобі потрібно трохи перепочити.

І як я маю вийти на слід і довести, що це саме вона, якщо мене, навіть, з дому не випускають?!