Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— Джейк казав, що у твою квартиру навідувався демон. Напевно, тебе хотів побачити… — схоже, я почула, як скрипнули зуби.

Хм… ось так припхатися до мене додому… його щось змусило. Чи, може… та ну… бути такого… у пам’яті виплив момент, коли ми стояли перед кафе. Він проігнорував запитання про справи ради. Просто не відповів на нього. Маркс, чорт забирай, куди ти вліз?!

— Я все ніяк не можу замок поміняти, — промовила я, відкладаючи погані думки на потім.

— А непотрібно його змінювати. Краще збирай речі й переїжджай до мене. А квартиру можна продати.

— Алексе! — обурилась я. Такі речі вирішувати без мене… вкрай знахабнів.

— Що? — у голосі відчулася усмішка.

— Твої батьки мене не люблять.

— Не їм із тобою жити. Та й мене це не хвилює, — гмикнув хлопець. — Ще аргументи?

— Твоя сестра…

— Вона вже змінила думку про тебе. Далі?

— А ти мене запитати не хочеш, ні? — пробурмотіла я, невдоволено глянувши на хлопця.

— А ти проти? — здивувався хлопець, та очі залишилися хитрими. — Особисто я, навіть, не хочу думати про те, як засинати без тебе. Глянь, що ти наробила. Я крові твоєї все ще не пробував, хоча ти не уявляєш, наскільки хочеться. Але тобі й без цього вдалося зробити мене залежним.

Деякий час я мовчки дивилася на хлопця. Мені важко зрозуміти всю тягу чистокровного вампіра, адже я не потребую такої кількості крові, як вони, та і спраги як такої в мене майже не буває…

Демони, що я роблю? Схоже, мій здоровий глузд вирішив попрощатися зі мною після цілковитої поразки в бою з коханням. Я з силою прикусила губу, прокусуючи її до крові й поцілувала Алекса. Він зреагував моментально. Глухо рикнувши, хлопець швидко обхопив талію рукою і притиснув мене до себе, хоча здавалося, уже немає куди ближче. Прикусив губу, пройшовся по ній язиком і поглибив поцілунок. Рука перемістилася на сідниці, а інша — зарилася в моє волосся. Здається, Алекс втратив контроль над собою, але й мій дах покинув мене. Розплющила очі вже, коли руки хлопця торкалися мого оголеного тіла в сміливих ласках, а він з великими зусиллями розірвав поцілунок. Поглянула на нього. Очі були б яскраво-червоними, та потемніли від пристрасті й зараз здавалися майже чорними. Алекс важко дихав, не відриваючи погляду від моїх вуст.

— Більше… так… не роби… — повільно промовив він, нарешті, відірвавши погляд від вуст, і глянув мені у вічі. — Гаразд, вогнику? Наступного разу я не втримаюсь і ти не відбудешся прокушеною губою.

Тільки зараз я помітила, що й Алекс встиг прокусити мою губу і з неї доріжкою побігла кров. Хлопець повільно наблизився до мене і пройшовся язиком, злизуючи кров. По моїй спині пробігли мурашки.

— На смак ти ще краща, ніж пахнеш, — задоволено промовив Алекс і усміхнувся.

— Алексе, твої очі…

— Так? — здивувався він і кілька разів кліпнув. — Так краще?

— Угу…

— Ну все, вогнику. Тепер молися, щоб я тобі не набрид, бо я не збираюсь тебе відпускати, чи підпускати когось до тебе.

— Дивні речі тобі спадають на думку, кусако, — гмикнула я і притиснулася до його грудей. Як би це не було дивно усвідомлювати, але я не хочу поруч нікого, окрім нього. Тільки Алекс, його запах, його характер і його поведінка. І нікого іншого. — Тобі треба поспати. Інакше діло не піде. Скільки часу минуло відтоді, коли ти спав?

— Я не буду, — коротко відповів Алекс, насупивши брови.

— Я нікуди не дінусь. Вдома, то вдома, — усміхнулась я.

— Обіцяєш?

— Обіцяю, — не думаючи відповіла я. Так, збрехала. Так, обуриться і, навіть, образиться. Але що швидше я виведу цю неординарну парочку «борців за кохання» на чисту воду, то краще. Хто знає, що вони ще можуть натворити? Повірити не можу, що Вінсент на таке здатен. Я дуже сподівалася, що помиляюсь, інакше розчаруюсь у ньому остаточно…

Довго чекати не довелося. Алекс заснув майже одразу. А я трохи зачекала, щоб його не розбудити й пішла збиратися. Тому за годину я вже доходила до потрібного мені місця. Чомусь я знала, що побачу її тут. Сховавшись за будинком, стала чекати. Та не пройшло й кількох хвилин, як задзвонив телефон. Не зрозуміла… він так швидко прокинувся? Я зачинила двері й забрала всі ключі. З балкону стрибати він не буде… я сподіваюсь йому вистачить розуму, щоб не лізти з вікна четвертого поверху. Але, діставши телефон, побачила інший номер.

— Дейн? — здивувалась я. — Ти все-таки приїдеш?

— А ти, видно, уже в нормі, — промовив демон. — Чую звуки міста. Швидко одужала. І що, хлопці ось так просто тебе відпустили?

-… вони не знають. І я буду вдячна, якщо ти їм не скажеш, — завагавшись, відповіла я, уявляючи розлючені обличчя Алекса і близнюків.

— Гаразд, але з тебе пояснення.

— Пояснення?

— Чому про отруєння дізнався один зі знайомих Юн Міна, — Дейн на мить замислився. — Алекс, здається.

— А ти, бачу, з тих, хто досі бачить мене в парі з Марксом, — роздратовано промовила я. — Ми зустрічаємося. А з Вінсентом я порвала остаточно. І раджу тобі нічого йому не говорити про наші плани.