Читати книгу - "Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова"

   — Вибач. Я знаю, я вже дістала тебе з цим «вибач», але я не готова.
   — Заспокойся Софіє. Не хвилюйся. — Обнімаючи мене, казав він. — Мені усього вдосталь, повір.
   Я вперлася своїми холодними і вогкими долонями об його груди. Нарешті до мене дійшло, що він лише у рушнику і без сорочки. Міцні груди наче мармур, прес – навіть не знаю скільки там кубиків, усе хотілось роздивитись і доторкнутись. Його тіло дивовижно пахло гелем для душу і справжнім чоловічим первісним ароматом бажання.
   Піднявшись своїми пальчиками по його оголеному торсі, я міцно обійняла його за шию.  
   — Мені пощастило зустріти тебе. — Пошепки сказала я.
   — Це мені пощастило. — Погладжуючи мене по спині, відповів він.
   — Дякую за твоє терпіння.
   — Колись у старості, коли я буду не спроможний кожного разу радувати тебе, я буду казати: — дякую за твоє терпіння. — Він розреготався.
   Я теж засміялась.
   Трішки відступивши від Вільяма, я провела долонею по його щоці і грайливо усміхнулась:
   — Надіюсь ти не будеш так говорити, бо я хочу і в старості впливати на тебе так, як і хвилину назад.
   — Повір так буде завжди. — Ніжно поцілувавши мене біля вуст, він спитав: — Поїмо?
   — Так, я просто вмираю з голоду.
   — Тоді я одягну якісь шорти та футболку і збігаю до авто, узяти там нашу вечерю.
   — Добре. А що робити мені?
   — Включи якусь музику. Ось там диски. — Показавши на полицю біля телевізору, він пішов до ванної переодягтись.
   Через хвилину він стояв переді мною одягнений у тому, про що говорив. Він посміхнувся і вибіг на вулицю.
   Пройшовшись по дискам, я натрапила на Елвіса Преслі. Вау! Це те що треба!
   Увімкнувши диск, я клацала до пісні від якої я просто у захваті. Тепер моя черга ставити пісню під ситуацію. «I Can't Help Falling In Love21» – «Не можу не любити тебе», ця пісня точно про нас. Надіюсь Вільям знає її, і знає її переклад.
   Зайшовши до будиночка, з пакунками усілякої провізії, він завмер.
   — Ти чого?
   — Ти знаєш про що ця пісня? — спитав він.
   — Добре знаю. Тому і увімкнула. Ти ж завжди підбираєш пісні, під настрій, під події – ось і я вирішила так зробити.
   Він поклав пакунки на тумбочку і підійшов до мене. Ніжно, але владно, обійнявши мене, Вільям притягнув мене для танцю. Обожнюю танцювати з ним. Наші тіла так близько, стукіт наших сердець зливається у єдине і ми повністю відаємося музиці, яка веде нас у наш і тільки наш світ, там де ми у двох.
   Я поклала на його груди свою голову і він ніжно поцілував мою маківку, вдихаючи мій аромат. Я відчувала разом з його диханням, серцебиттям, усю його ніжність і кохання. Він так само дорожить мною, як я ним. Я кохаю його усім своїм серцем, усіє душею, усім своїм єством і кожною клітинкою.
   — «Візьми мою руку, візьми і все моє життя». — Він процитував слова з пісні, під яку ми зараз поєднались нашими серцями.
   Я глянула на нього і побачила, як він блаженно закрив очі, насолоджуючись
нашою близькістю. Я дивилась на нього повними очима любові. Він розплющив очі і наші погляди зустрілись, і промовила:
  — Навзаєм. — Любляче усміхнулась я.
———————————————
21«Can't Help Falling in Love» (c ингл. Не можу не любити тебе) - пісня Елвіса Преслі, випущена в якості синглу в 1961 році. Її мелодія заснована на французькій пісні XVIII століття «Plaisir d'Amour». Преслі записав пісню 23 березня 1961 для саундтреку фільму «Блакитні Гаваї».
  Вільям нахилився, дивлячись на мене, наче питаючи дозволу на поцілунок. Я знала, що цей поцілунок буде ніжним і не переросте у палкий, тому вставши навшпиньки я прикрила очі і відчула блаженний, повний благочестивого кохання поцілунок. Його м'які губи торкнулися моїх і у цю мить ми двоє зрозуміли, що нічого не зрівняється з цим ніжним і чистим проявом кохання.
   Через секунду ми дивились один на одного і розуміли, що і без слів можна зізнатись у коханні. Секунду назад ми поєдналися, зливши його частину душі і мою
в одне ціле і це говорили один до одного наші очі.
   Пісня закінчилась, але ми так і продовжували стояти у обіймах один одного.
   — Дякую тобі. За все. Ти увійшла у моє життя і осяяла його.
   — І це, навзаєм.
   Поцілувавши мої руки, він промовив:
   — Мій Янгол казав, що дуже голодний. Зараз я щось швидко приготую.
   — А як же Шеф, без помічниці?
   — Я хочу щоб ти відпочила, я все сам приготую.
   — Я що погано готую? — засміялась я.
   — Ти що! Ні! Якщо хочеш готувати зі мною, я тільки за.
   — Хочу. Я люблю ось так проводити час із тобою. Шеф. Поряд з тобою я завжди відпочиваю.
   Провівши великим пальцем по моїй нижній губі, він швидко поцілував мене у губи.
   — Тоді за роботу!
   — Так Шеф! — сміючись, відповіла я.
   Вийнявши з пакунків весь провіант, ми вирішили зробити бутерброди із багету, яловичини, сиру, помідорів, майонезу і листя салату. Узявшись за роботу, Вільям різав тоненько м'ясо, а я мастила багет майонезом. Не почувши звук ножа об дощечку позаду мене, я повернулась глянути на Вільяма. Він вперся спиною об тумбочку і з насолодою в очах спостерігав за мною. У принципі я згодна, є на що подивитись, я стою на кухні у футболці улюбленого чоловіка, яка майже прикриває стегна, босоніж що додає сексуальності моїм фігурним ніжкам і з вологим волоссям, яке розпадається по моїх плечах.
   — Я ніколи не буду більше відмовлятись від твоєї допомоги на кухні, та й узагалі всюди.
   — Не стій, роби бутерброд. Я голодна.
   — Я теж. — Спокусливо сказав він і грайливо скуйовдив волосся.
   Я підійшла, хитро посміхнулась, провела грайливо вказівним пальцем по його вилиці і нахилилась, так нібито збираючись його поцілувати. Тільки він нахилив голову, як я його за плечі повернула до його незакінченої роботи – нарізання м'яса.
   — Ти хитрунка. — Сміючись, він почав нарізати яловичину.
   — Є у кого навчитись. — Відповідаючи, я сміялась.
   Жартуючи і фліртуючи один з одним, ми закінчили готувати бутерброди.
   Всівшись на диван, я підібрала ноги під себе, тримаючи в обох руках тарілки з бутербродами, Вільяма і свій, доки він відкорковував пляшку італійського білого вина під назвою «Треб’яно». Вільям сказав, що воно смакує майже до усіх страв, і його часто подають у їхньому ресторані.
   Вільям забрав з моїх рук свою тарілку з бутербродом, а мені вручив келих з вином.
   — За те, щоб наші дні були так само гарними, як цей.
   — Будьмо! — Усміхнулась я, і зробила ковток прекрасного вина зі смаком груші.
   Поставивши бокал на столик ­– скриню,  я задивилась на нього. Сонце яке вже майже сіло, пробивалось крізь невеличке вікно і потрапляло на келих своїми променями. Вино у келиху заграло відтінком золотої соломи і я дійсно нібито потрапила до Італії.
   — Смачного. — Сказав Вільям, забираючи мене з моїх думок.
   — І тобі смачного. — Відповіла я, і вкусила смачнючий бутерброд.
   Після нашої імпровізованої вечері ми просто сиділи і балакали про усілякі дрібниці. Дрібнички такі, як «який твій улюблений колір?, або чи любиш ти футбол?», завжди зближають. Тому саме цим ми і займались, досліджуючи смаки один одного.
   Мої ніжки лежали на його ногах, які він сам поклав до себе і почав чуйно погладжувати. Я поклала голову на подушку і була у повному релаксі. Проте навіть знаходячись у блаженному стані, мої переживання завжди присутні. Я постійно думаю за поцілунок, завжди чекаю з хвилюванням закінчення побачення. Я не зможу завжди відтягувати мить поцілунку. Але зараз мені так добре, що я хочу позбутись усіх хвилювань і просто насолоджуватися у затишних обіймах Вільяма.
   — Ти поговорила з Джейн? — раптом спитав Вільям.
   — Так, поговорила. Вона мила, хороша і відповідальна дівчинка, тому не хвилюйся за неї.
   — Що вона тобі казала?
   — Вибач, але я пообіцяла, що наша з нею розмова залишиться між нами. Як щоб я не дала слово, вона б нічого не розповіла. Але як щоб було за що хвилюватись, я б тобі сказала.
   — Дякую Софіє. Я радий, що їй є з ким поділись зі своїми переживаннями. Їй пощастило, що її подруга не розкриває таємниць, навіть її рідному брату. — Він усміхнувся. — Нам з Джейн пощастило зустріти тебе.
   — Видно що ви брат і сестра. Вона мені це теж сказала. — Я глянула у блакитні очі мого коханого і сказала: — А мені пощастило з вами.
   Те що я відчуваю до Вільяма, я ніколи не відчувала раніше. Звичайно я кохала Марка, і дуже сильно. Проте це було інакше. Можливо я б і надалі кохала його, але для кохання потрібно більше ніж обійми і прогулянки. Кохання не може існувати, якщо за нього бореться лише один. Воно поступово втрачає той вогник, який колись і розпалив полум’я любові. Це як вогонь, якщо не приділяти йому уваги і не підкидати хмизу – він погасне. А основою у кохані є довіра, підтримка, уміння ділитись почуттями, думками без приховувань. І узагалі треба бути поруч бо кохання на відстані, це добре на деякий час, доки думаєш що це романтично чекати на свого єдиного. Потім сум, безвихідь, сльози не дають змоги бачити усе в тому ж сяйві в якому це було спочатку. А брехня згодом і узагалі стирає спочатку довіру, а потім і кохання. Але після таких  сильних почуттів, як кохання не важливо у юному віці чи ні, завжди залишається любов у серці до тої людини яка робила тебе щасливою. Я люблю Марка. Вже не кохаю, а люблю за те, що він був у моєму житті і дав мені зрозуміти, на що я дійсно повинна була чекати. Щоб відчути те, що я зараз відчуваю до Вільяма, я повинна була пройти через сльози чекання, щоб зрозуміти наскільки я щаслива зараз.
   — Про що ти думаєш?
   Я залишила думки та повернулась у реальність, почувши голос Вільяма.
   — Як я рада, що ти приїхав на той пікнік, коли ми з тобою вдруге познайомились. А ще добре, що тоді, десять років назад у нас нічого не вийшло, бо я б не змогла оцінити належним чином те, що зараз у мене є.
   — Софіє. — Він з ніжністю і вдячністю, видихнув моє ім'я. — Я теж радий що ми знову зустрілись. Це доля. Саме так все і мало бути. — Відкриваючи обійми, він сказав: — Іди до мене.
   Я підсунулась ближче, підібравши ноги під себе, а голову поклала на його груди. Він міцно обійняв мене, наче боявся, що ця мить кудись зникне.
   — Ніколи не відпускай мене. — Тихо попросила я. Ці слова були поривом. Я просто захотіла це сказати, бо не уявляю, що зі мною буде, якщо Вільяма не буде поруч.
   — Ніколи. Тобі не треба цього просити, бо я ніколи тебе не покину. Бути без тебе це як у мить перестати дихати.
   Я полегшено зітхнула і посміхнулась.

   Ми стояли на моєму ганку. Я одягнена у свої сухі речі і Вільям також, ніхто навіть і не здогадається, що ми «пірнали» у озері. Ми жартували і сміялись, згадуючи епізод падіння у воду, але жартам добіг кінець коли Вільям підійшов ближче для поцілунку. Я механічно облизала губи і Вільям, помітивши це, посміхнувся. Один рух Вільяма і я була в його обіймах. Він ніжно цілував мою шию і казав яка я красуня. Я тремтіла водночас від бажання і хвилювання.
   З кишені джинсів Вільяма задзвонив телефон і він мені сказав:
   — Не забувай на чому ми зупинились. — Усміхнувся він.
   — Добре. — Промимрила я пересохлими губами.
   Вільям знервовано і швидко говорив, як я зрозуміла з мамою. Але про що саме була розмова я не зрозуміла, Вільям лише агакав.
   Поклавши слухавку, він сказав:
   — Мені треба іти додому, Джейн прийшла уся у сльозах і у неї істерика. Я маю іти. Завтра зустрінемось і я все розповім. — На добраніч мій Янголе. — Поцілувавши швидко мене у губи, він збіг з ганку.
   — На добраніч Вільяме. Дякую за дивовижний день.
   — І тобі мила. До завтра.
   Я зайшла у дім і зачинила двері. Усмішка не сходила з мого обличчя, я уся світилась від радості.
    — Я така щаслива, мамусю, тату! Я найщасливіша дівчина на планеті! Я так сильно кохаю його, а він мене. — Забігши до вітальні, я голосно гомоніла.
   — Нарешті я чую слова, які зігрівають моє серце і душу. — Сказала мама, усміхаючись через сльози радості.
   — Ти заслуговуєш на це щастя моя доню. — Усміхнувся тато.
   Вони як ніхто інший знають, як мені було боляче від того, що я була без пари, без кохання другої половинки. І ось тепер ця половинка знайшла мене і це мій Вільям. Я стільки плакала, стільки молилась, щоб у мене був коханий, і ось тепер мої молитви були почуті. Тільки Господь знає, коли треба зустрітись закоханим, щоб вони у повній мірі оцінили своє щастя. Мій час кохання настав. Я така вдячна Богові за такі сильні і дивовижні почуття як кохання, за те – що це кохання я можу розділити з Вільямом бо він моя половинка і тільки з ним я цільна.
   Обійнявши батьків, я мовила:
   — Дякую за вашу підтримку усі ці роки, які я була у пошуках свого щастя, я б без вас зламалась. Завдяки вашій підтримці і любих бабусь і дідусів, я вистояла з гордо піднятою головою. Коли я плакала до хрипоти і не вірила, що буду щаслива ви мене окриляли та давали надію. Завдяки вашим щирим молитвам, я отримала своє кохання.  Дякую вам за все. Я знаю, як вам було боляче бачити мої страждання і як у вас боліла за мене душа, але тепер обіцяю – я буду щаслива, і завжди робитиму так, щоб ви лише раділи за мене. Дякую за вашу безмежну, щиру і безкорисливу любов. Надіюсь що ми колись з Вільямом будемо такими ж гарними батьками, як і ви. Я вас дуже люблю.
   — А ми тебе доню. — Обійнявши мене, сказала мама.
   Тато обійняв мене і мовив:
   — А ми дякуємо тобі за те, що ти така любляча донька.
   — Я завжди буду вдячна Господу, що ви в мене є. — Сказала мама до нас, і усміхнулась своє дивовижною щирою усмішкою.
   На такій радісній ноті, я на своїх «крилах», «полетіла» до своєї кімнати спати.