Читати книгу - "Стань моїм першим, Адалін Черно"

— Все гаразд, — відмахується він. — Я чекав щонайменше трійку валіз, а в тебе одна.

— Вона велика. І в мене не так багато речей.

У машині пахне хвоєю й ледь відчутно його туалетною водою. Я роблю глибокий вдих і прикушую щоку зсередини, щоб подолати бажання потягнутися до нього за поцілунком. Минулого разу це не дуже йому сподобалося, і я запам’ятала, що так робити не варто.

— Ти не подумай, що я… динамила тебе, просто… там у подруги біда. Вона з хлопцем зустрічатися почала, щаслива така ходила, задоволена. Ми з Нінкою так раділи за неї, а Марк козлом виявився, прикинь? Справжнісіньким… він фотки її…

Договорити мені Кирило не дозволяє. Поки Дмитро вовтузиться з моєю валізою, Багров притягує мене до себе й цілує. Сам. Першим. Впивається голодним поцілунком мені в губи й одразу проштовхує язика мені в рот. Можливо, звісно, він просто хотів затулити мені рот і не слухати марну для нього балаканину, але моє дівоче серце вірить в інше. А Багров, мов відчуває, і тільки підживлює.

— Весь день думав про твої губи, — каже, відхилившись.

Від його слів шкіра вкривається мурашками.

Щойно двері з боку водія відчиняються, Кирило усувається. Я одразу повертаю до нього голову, щоб розгледіти краще. Він, відкинувши голову на спинку сидіння, усміхається. Цей сильний, харизматичний, серйозний і дорослий чоловік усміхається після поцілунку зі мною. Дмитро сідає в автомобіль, заводить двигун і виїжджає на дорогу.

Я відвертаюсь до вікна й теж починаю усміхатися. Розтягувати губи виходить недовго, тому що Кирило кладе долоню на мою ногу. Торкається оголеної шкіри трохи вище коліна. Я здригаюся й одразу повертаюся до нього. Він навіть позу не змінив. Сидить так само і при цьому пестить внутрішню частину стегна. Ледве відчутно гладить ніжну шкіру, просуваючись вище. У нього заплющені очі, але ж я все бачу і Дмитро, який, втім, слідкує за дорогою, теж може помітити.

— Натисни кнопку, Кіро, — каже грудним голосом. — Праворуч від тебе.

Я швидко знаходжу невелику зелену кнопочку й тицяю в неї пальцем. Між нами й Дмитром виростає перегородка.

— Ось так краще, — каже Багров і впевнено веде рукою вище, добираючись до крайка мереживних трусиків.