Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

І ці слова прокотилися вогнем під шкірою.

Чи хотіла я їх почути? Не знаю. Чи подобалося мені те, що він казав? Так! Мені напевно подобалося і те, що він сказав, і те, як він це сказав. Але в цьому була проблема. Тепер я ще хотіла послати до демонів свою підозрілість, вічне очікування каверзи, безперервний страх… і просто поцілувати його. Щоб знову пережити те обпалююче відчуття, від якого голова йде обертом.

Але це була б уже не я, якби не почала ставити самій собі питання.

– А як же святе правило: «Ніяких стосунків на роботі»? – запитала я за мить до того, як його губи накрили мої.

Кірай завмер, усміхнувся, подивившись спочатку на мої губи, потім у вічі. Від цього погляду перехопило подих, а серце відгукнулося шаленим стукотом. І мені знову здалося, що зіниця в чорних очах стала золотою, витяглася в тонку лінію, перетворивши його очі на зміїні.

– Це вирішується, – спокійно почав посвячувати мене у свої плани начальник. – Підпишу тобі практику, отримаєш диплом, відправишся до столиці та відкриєш свою маленьку цілительську…

І в міру того, як він говорив, у мене все більше розвіювалися фантазії. На мене навалювалася реальність, з усією своєю нещадністю.

Отже, підпише практику. Значить відправить до столиці.

– В якості кого, кажеш, я поїду до столиці? – перебила я його, так і не давши до кінця розписати все моє подальше життя.

У мене в грудях розросталася якась пекуча образа та розчарування. Як кривава пляма вона розтікалася по моїх надіях, вірі, невпевнених ілюзіях, які безжально розбивалися вщент.

– Мені здалося, що я ясно дав зрозуміти, про свої наміри щодо тебе, – віддалившись і вмить посуворівши, викарбував Кірай.

Куди ясніше... В якості постільної грілки, якою можна користуватися і викинути, щойно вона набридне.

Ось тільки в мої плани все це не входило жодним чином.

– Значить, усі ті дифірамби, якими ти мене так щедро нагороджував нещодавно – брехня? – здавлено поцікавилася я, відчуваючи, що голос зривається.

– Ані слова. Я дійсно вважаю, що ти талановита, і в майбутньому цілком могла б стати слідчою або навіть цілителькою у загоні бойових магів. Але це небезпечна робота явно не для тебе.

Ось як!

– А хто ти такий, щоб вирішувати, що для мене, а що ні? – Не витримала я і зірвалася на крик. – Ми знайомі менше тижня, і ти чомусь певен, що я готова перекреслити своє життя через один поцілунок? Що звернувши на мене увагу, вже отримав повне право розпоряджатися моїм життям? Чого б це?!

Обличчя Кірая стало кам'яніти. На щоках заходили жовна і від того вензеля на шкірі немов ожили, заворушилися. Мені навіть здалося, що вони почали трохи світитися. Але замислитись про це не було ні бажання, ні сил.

– Це для твого ж добра! – холодно промовив Найр.

Правда? Мене знову принизили. Спочатку приспавши пильність лестощами, потім просто з усієї сили грюкнувши об землю. Правильно, Трісс, який з тебе слідчий? Безрідна дівчина з околиці імперії має знати своє місце!

І трапилося б це тиждень тому, з кимось іншим, тим самим Етклонером, наприклад, я просто виставила б його за двері і забула. Але чомусь саме зараз мені було неймовірно прикро і захотілося висловитись.

– Знаєш, лер Кірай Найр, чому вас темних магів недолюблюють? Тому що ви чомусь вважаєте себе особливими. Вищими та кращими за інших. Думаєте, що вам усе можна, навіть вирішувати чужі долі. Що будь-хто, на кого впаде ваш погляд, особливо світленька магічка, яка ще вчора сиділа за партою академії, готова впасти до ваших ніг. Вважатиме за честь стати підстилкою настільки впливового офіцера.

– Я не це мав на увазі… – процідив Кірай крізь зуби.

– Плювати, що ти там мав, – скрикнула я, штовхнувши його в груди. Все одно, що штовхати кам'яну брилу, слово честі. Але я була така зла, що навіть це мене ні на мить не зупинило. Мені було боляче. І цей біль давав сили. — Ти запитав мене, чи потрібна мені така прихильність? Чи хочу я маленьку цілительську і честь би твоєю повією?

– Трісс...

– Що Трісс? Чим ти кращий за Етклонера? Ви всі однакові!

Останні слова я буквально вигукнула йому в обличчя. І не втримавшись, ще раз штовхнула у груди. Але це, здається, була остання крапля у чаші терпіння мого безпосереднього начальства.

Одним ривком він опинився надто близько, притиснувши мене до тумби так, що я не могла ні вдихнути, ні поворухнутися. Від нього повіяло силою, міццю та люттю. Стародавньою та тваринною, яку, здається, розбудила я. Нині. І мене ж цей вогонь загрожував спепелити.

І мені мало б стати страшно. Я повинна була злякатися, але ні. Лише спробувала відсахнутися, перекинувши кухоль з чаєм.

Остиглий чай розтікся по столу, тонким струмком збіг на підлогу. Я це чула, але не могла себе змусити відвести погляд від горизонтальної зіниці, що розширилася.

– Одинакові, кажеш? – у голосі офіцера Найра прорізалися якісь гарчливі, злі нотки, від яких по шкірі пройшов мороз. – Я хотів якнайкраще. Залишатися тут небезпечно. Але ти або дурна, якщо цього не розумієш, або надто самовпевнена. І один чудовий момент на місці Нілай чи Мел будеш ти!