Читати книгу - "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"

На підтвердження звідкілясь почулося тріскотіння — короткі черги, у яких вгадувалася сухість смерті від автомата: він не схибить. У юрбі здійнявся галас, усі кинулися на землю чи побігли шукати сякого-такого прихистку.

Ерван не поворухнувся: вже зрозумів, що стріляють далеко — щонайменше за кілька кілометрів.

— Хто це нападає? — запитав він здавленим голосом.

— Гадки не маю, але про Лонтано р-р-реально можеш забути.

— Твій брат мене попереджав: ти реально скіпка в сраці.

— Не говори зі мною так.

— Як ти могла таке мені втнути? Я незрозуміло висловилася?

Після вилазки на цвинтар Ґаель зателефонувала Одрі. Прийняли її далебі не як тріумфаторку. Передовсім флікиня набрала номери Карла й Ортіса, аби заспокоїти їх, — професійна солідарність, — а тоді покликала Ґаель на сніданок у ресторан поряд із № 36, «У дальнобійників». Ця місцина з сірою антресоллю та бірюзовими диванчиками жодним чином не нагадувала старомодного бару для фліків — радше була схожа на лігвисько заможних богемних вегетаріанців. У меню — прочухан і тепла кава.

Ґаель дозволила бурі пролетіти над собою. Очікувала перших результатів полювання на інфу: поки вони доїхали до Нового мосту, поліціянтка вже встигла запустити пошук за іменем Філіппа Юссено.

— Історія протилежна байкам Катца, — нарешті почала вона, відкриваючи ноутбук. — Цього дядька нітрохи не складно знайти. Він навіть був відомий у своєму середовищі.

— Якому це?

— Психіатрія та нейробіологія.

Ґаель надкусила свій круасан. Почувалася так, наче була в поході й до сніданку здолала двадцять кілометрів.

— Народився 1959 року, місце народження — В’єнна, департамент Ізер, — Одрі почала своє резюме. — Колишній інтерн у Лікарнях Парижа.[65] Очолював клініку медичного факультету Ліонського університету. Інтернатура — у вісімдесятих. Я знайшла його сліди в ліонській лікарні Сен-Жан-де-Дьє, потім у клініці Дессо в Монпельє. Наприкінці дев’яностих він також володів приватним кабінетом і практикував як психіатр. Далі відкрив власну клініку в Шату, спеціалізація — лікуванні депресії та різних типів залежності. Водночас виступав експертом у суді високої інстанції Нантерра.

Ґаель урвала її:

— Як називається його клініка?

— «Феянтін». Ти її знаєш?

— Була там у вересні, недовго.

Обидві замовкли. Збіг? Прихований зв’язок? Єдине, що могла пригадати Ґаель, — її батько також колись там лікувався.

— Від чого помер Юссено?

— Автомобільна аварія. Він розбився з двома своїми дітлахами під час відпустки в Греції.

— Звідки ти знаєш?

— Просто телефонувала в Шату.

— У тебе є фото?

Одрі розвернула свій «Мас»: велика, квадратна голова, пронизливий погляд, відверта посмішка. Жодної подібності до Еріка Катца, витонченого й неоднозначного. І без будь-якої морфофізіології зрозуміло: ці двоє ніяк не клеяться докупи. Теорія про коханців розвалилася.

— Поки що не знайшла його колишньої дружини, — Одрі начебто хотіла остаточно поховати чудернацьку гіпотезу Ґаель. — Щось тут незрозуміло. Юссено був розлучений, але про його пані немає жодних даних.

— А в бюро реєстрації шлюбів?

— Нічого.

— Витяги зі свідоцтв про народження дітей? Свідоцтв про смерть?

— Із цього боку теж глухо.

— Гадаєш, решту його сім'ї накрили гасилом?

— Про це говорити зарано.

Усе своє дитинство Ґаель чула про маргінальні розслідування, що стосувалися «делікатних» особистостей чи сфер. У такому випадку ніхто не має доступу до даних, пов’язаних зі слідством.

— Це могло б стосуватися засекреченої справи? — наважилася-таки запитати.

Одрі посміхнулась — яка наївність! Ґаель цього не помітила: тепер намагалася вписати у свої сценарії загадкову дружину. На даному етапі можна було уявити що завгодно.

— Як, по-твоєму, пов’язані між собою двоє психологів?

— Катц — не психолог.

— Скажімо, двоє чоловіків.

Ще одна посмішка, така само поблажлива — Ґаель встигла викласти всі свої теорії.

— Забудь вигадки про гомосексуалів.

— Але чому Катц ходив до цього склепу?

— Можливо, він їхній родич. Або ж Юссено був його пацієнтом.

— Несправжній психолог, який лікує справжнього? Це вже занадто, тобі так не здається?

— Ти мене цим заразила, — засміялася Одрі. — Ось і твої янголи-охоронці. Іди поспи. По обіді наберу, якщо будуть новини.

Чутки підтвердилися, тутсі з ФЗВК отримали зброю минулого тижня. І не кілька рушниць, які випали з вантажівки, а справжній арсенал із мінами, ракетницями-установками, мінометами. Дякую, Монтефіорі. В обмін на кілька ложок колтану люди Кросса заговорили, а їхні канали були надійними: вони бачили, як везли вантаж, знали солдатів із цього фронту. Товар надходив із самого Конґо, а не з Руанди.

Як той макаронник вплутався в це лайно? Якими каналами? Від самого світанку Морван перебирав у голові паскуд, які могли укласти таку угоду. Вони з Кондотьєром мали один і той самий перелік адрес у Катанзі.

Морван опитав також і своїх хлопців, аби більше дізнатися про ФЗВК: кількасот людей, але всі — досвідчені горлорізи, справжні бандити в пошуках нових територій. Як казали в Конґо, де полюбляли вправлятися в мистецтві евфемізмів, передбачалися численні «небезпечні випадки».

Йому варто було боятися за свої шахти — та боявся він в основному за сина. За кілька годин Ерван опиниться в самій коловерті. Рано вранці вони вже чули глухий гуркіт. Можливо, це почалося свято — хіба якщо то не звичайна гроза: надто далеко, аби зрозуміти. Але ні Ерван, ні Сальво не відповідали на його дзвінки. Залишалося тільки молитися…

Якщо дійде до сутички, Ґpeґyap не матиме іншого рішення, як їхати витягати сина за резинку трусів. Він уже зв’язався із Шепіком, російським пілотом, аби той зафрахтував двомоторний літак. Проблемно буде приземлитися. На захід від Лонтано ще збереглися рештки посадкової смуги, але в тій зоні