Читати книгу - "Додому"

— Не відхиляйся від теми обговорення. Що ти зробив?

— Я ввічливо порадив мирно вирішити справи з тобою.

— Це не вплинуло б на Тома.

— Можливо, я згадав, що Уїн повернувся.

Есперанса намагалася приховати усмішку, уявивши вираз Томового обличчя, коли він це почув.

— Не варто було цього робити, не сказавши мені.

— Вибач.

— Це скидається на заступництво, ти знаєш, так?

— Не мусило на таке скидатися.

— А ще трохи схоже на сексизм, — сказала Есперанса. — Якби Том був жінкою, ти так само погрожував би?

Майрон відкрив було рота, тоді закрив і розвів руками.

— Я вже казав, що він робить гульку?

— Гаразд, із цим не посперечаєшся, — зітхнула вона.

Вони стояли в очікуванні.

— Пам’ятаєш, ти запитала мене, чому я нічого не сказав до того, як ти вийшла заміж за Тома?

— Це було кілька днів тому. Я інколи пам’ятаю й цілісінький тиждень.

— Я сказав, що вважав це не своєю справою, щоби втручатися. Пам’ятаєш, що ти відповіла?

Есперанса кивнула та процитувала саму себе:

— А чия тоді?

— Правильно, — підтвердив Майрон. — Я більше не припущуся такої помилки.

Саме тоді він помітив дівчинку, яка ходила в музей Ріплі з Патріком Муром. Майрон кивнув Есперансі. Вона кивнула у відповідь. Вони вже домовилися підійти до неї разом, припускаючи, що як пара, вони здаватимуться менш загрозливими, але авторитетнішими.

— Темрін Роджерс? — узяла на себе ініціативу Есперанса.

— Так, — дівчина зупинилася, поглянула на Майрона, а потім знову на Есперансу.

— Мене звати Есперанса Діаз.

— Я Майрон Болітар.

— Ви не проти, якщо ми поставимо вам кілька запитань?

— Ви з поліції? — Темрін відступила на півкроку.

— Ні, нічого такого, — відповіла Есперанса.

— Мені шістнадцять, — заявила Темрін Роджерс. — Розмовляти з незнайомцями — це не моє. Тому… е-е… бувайте.

Есперанса глянула на Майрона. Їм обом стало зрозуміло. Тут не спрацює хороше ставлення. Майрон одразу перейшов до справи.

— Я бачив вас сьогодні, — сказав він.

— Перепрошую?

— У «Ріплі». Кілька годин тому. Я бачив вас.

— Ви за мною стежите? — губи Темрін Роджерс округлилися.

— Ні. Я стежив за Патріком.

— За ким?

— Хлопцем, з яким ви сьогодні зустрічалися, — відповіла на це Есперанса.

— Це не… — дівчина зупинилася й відступила ще на крок. — Я ні з ким сьогодні не зустрічалася.

— Я бачив вас, — наполягав Майрон.

— Що саме бачили?

— Що ви зустрілися з Патріком Муром.

— Я пішла в музей, — сказала вона. — До мене заговорив якийсь хлопець. Це все.

Майрон похмуро глянув на Есперансу. Есперанса похмуро зиркнула на Темрін.

— То ви досі не знали хлопця?

— Ні.

— Ніколи раніше не бачили його?

— Ніколи.

— Ви завжди обіймаєте хлопців, яких ніколи не зустрічали? — запитав Майрон. — Легенько цілуєте в щоку перед тим, як піти?

— Послухайте, ніхто нікого не втягує в проблеми, — додала Есперанса. — Ми просто шукаємо правду.

— Шпигуючи за мною? — дівчинка повернулася до Майрона. — Мені шістнадцять. Які чоловіки шпигують за шістнадцятирічними?

— Чоловік, який намагається знайти іншого шістнадцятирічного, — відповів Майрон. — Чоловік, який намагається знайти хлопця, котрого протягом десяти років вважають зниклим.

— Я не знаю, про що ви говорите.

— Ні, знаєте, — заперечив Майрон. — Звідки ви знаєте Патріка?

— Я вже говорила вам. Я не знаю його. Він просто почав зі мною розмовляти.

— Це неправда, — сказав Майрон.

— Ви, — Темрін показала на Майрона, — тримайтеся подалі від мене. — Тоді повернулася до Есперанси. — Ви теж. Дайте мені, в біса, спокій, інакше я покличу на допомогу.

Вона рушила до дверей.

— Ми можемо поговорити з твоїми батьками, — промовив Майрон.

— Уперед! — вигукнула вона, привертаючи увагу кількох людей. — Просто дайте мені спокій!

Дівчина поквапилася до скляних дверей і зайшла всередину. Майрон та Есперанса бачили, як вона дістала посвідчення, провела його через прилад і попрямувала до ліфтів.

— Гадаю, все пройшло непогано, чи не так? — спитав Майрон, коли вона зникла з-перед очей.

— Отже, — сказав Майрон Есперансі, — звідки багата дівчина з Мангеттена знає хлопця, який вважався зниклим десять років?

— Найочевидніша відповідь — він не був зниклим оці десять років, — відповіла Есперанса.

— Тоді де він був?

— Що більше, хто він? Якщо він справді Патрік Мур…

— Ти помітила, як вона затнулася, коли я вперше назвав його ім’я?

— Ніби вона не під цим ім’ям знала його, — сказала Есперанса. — З одного боку, це єдине, що має сенс. Якщо це Патрік Мур, якого викрали десять років тому, тоді мені не відомо, звідки Темрін Роджерс його знає. Але якщо він самозванець…

— Тоді можливо, — закінчив Майрон. — Звісно, нам ще треба з’ясувати, звідки багата дівчина з Нью-Йорку знає нашого самозванця.

— О, це простіше, — мовила Есперанса.

— Говори.

— Нам, жінкам, подобаються погані хлопці. Ти що, думаєш, багатенька Темрін знає лише заможних світських персон?

Майрон замислився.

— Гадаєш, вона тиняється нетрями?

— Не знаю, але це, безперечно, можливо. По-перше, мусимо дізнатися, чи хлопець, якого ти врятував, дійсно Патрік Мур. Що там з ДНК тестом?

— Ми передали все Джо Корлессу в лабораторію, — відповів Майрон. — Він сказав, що це може забрати кілька днів. Якась проблема зі збором. Йому складно знайти волосину з відповідним коренем. ДНК із зубної щітки може бути забруднена. Я не знаю всіх подробиць. Тим часом нам треба довідатись якомога більше про Темрін Роджерс.

— Я шукатиму традиційно, — сказала Есперанса. — Але як Темрін щойно повторювала нам, вона — шістнадцятирічна дівчина.

— Тобто?

— Як щодо того, щоб залучити того малого Ложку до цього? Він може дослідити цю справу за допомогою соціальних мереж.

— Гарна ідея.

— Міккі все одно хотів зі мною зустрітися, — сказала Есперанса. — Я передам йому інформацію для Ложки.

— Стривай, чого Міккі хоче з тобою зустрітися? — скривився Майрон.

Есперанса стенула плечима.

— Він не сказав, я не питала. Тепер повертайся до своєї квартири й розбещуй кохану.

— Я не «розбещую».

— Тоді ти це робиш неправильно, — сказала Есперанса, підморгнувши. Вона поцілувала Майрона в щоку. — Будь обережний, гаразд?

— Ти теж.

Вони розійшлися. Майрон заскочив у таксі й написав Терезі: «У дорозі. Ти готова?»

Майронове серце стислося, коли він побачив відповідь: «Е-е… ні».

Коли Майрон зайшов у квартиру, там був Уїн.

— Вибач за «облом», — сказав він.

Розділ 29

— Отже, — почав Уїн, вертячи свою склянку з коньяком, — перегляньмо, що маємо, добре?

— Гаразд.

— Я перший, — сказав Уїн. — Патрік Мур сказав Гладкому Ґанді, що Ріс мертвий.

Вітальня Уїна в «Дакоті» чимось нагадувала зали, які можна побачити в турі палацом у Версалі. Два старих друга сиділи на своїх звичних місцях — місцях, на яких вони не сиділи разом понад рік. Уїн ковтнув коньяку й роззирнувся. Відчуваючи ностальгію, Майрон пив великими ковтками «Ю-ху» з холодної, як лід, банки.

— Ти