Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

• Зведення новин

В цілому за добу бандформування у зоні конфлікту на Донбасі здійснили 69 обстрілів позицій сил АТО.

Про це повідомили у прес-центрі АТО.

• У зоні АТО протягом минулої доби 4 українських бійців загинули, 32 — поранено.

Про це повідомив речник ІАЦ РНБО Андрій Лисенко.

19 січня 2015 року

• Ірина Вовк. «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

«Тепер маємо символ, але в нас більше немає наших дітей», — це слова Ніни Костянтинівни Брановицької, мами «Натрія», закатованого сепаратистами Захарченка. Вони засіли в моїй пам’яті та свідомості, ходять за мною всі ті роки  — це слова про тих, хто так сильно хотів жити й повернутися додому: про «Бєню» — завзятого жартуна з досвідом КВК, про мандрівника «Адама», про фотографа «Сіфона», про багатодітного батька «Поета», про веселуна «Морпєха», про майстра на всі руки «Танчика» й про суворого спецназівця «Скаута».

І ще про багатьох, хто свідомо йшов у ДАП, розуміючи, що шлях назад — не гарантований. Звісно, аеропорт — це стіна, скеля і незборимий форпост українців. І всі його оборонці, які перебороли ті кляті бетонні перекриття, — усі вони, без сумніву  — герої, бо вони вистояли проти морозу й бетону. Але ті, хто так і не зміг обійняти своїх рідних після боїв на летовищі, певні  — це жертви за символ, бо кожному із них було найважливішим просто обійняти свого чоловіка / брата / сина / тата, навіть якщо б вони були без рук чи ніг, але обійняти й відчути його тепло, відчути поцілунок на своїй щоці від коханого чи хриплий видих друга чи побратима на вухо — після пекла — «я вижив, чуєш?» Цей подих витав у повітрі в розпал січневих боїв, під час штурму аеропорту, коли хлопці дивом виходили на Опитне, Водяне, Піски. Тоді поранених і загиблих вивозили на старезних тягачах безстрашні водії-механіки. Цей подих дорожчий і важливіший за сотні таких у тилу.

Донецький аеропорт по суті перестав діяти 26 травня 2014-го, коли сили терористів спробували «взяти» новий термінал. Українці атаку відбили, і ворог відступив. Наші тримали оборону до вересня, допоки після Мінських угод атаки бойовиків не відновилися і не посилилися. Бої стали майже щоденними. «Гради», «Рапіри», російські «Тюльпани», танки, міномети — терористи не гребували жодними методами, та й ДРГ, звісно, не дрімало, працював і ворожий снайпер. Хлопці, які побували там, символічно прозвали летовище з терміналами «АД» (бо ж Аеропорт Донецьк). І попри заяви російського президента, що українці відступили з аеропорту, наші вояки тримали оборону й гідно, відчайдушно й навіть «безбашенно» вели бої. Власне за це ворог їх невдовзі й прозве «кіборгами». Хлопці отримали наказ і виконували його до останнього: попри ганебний коридор чи то блокпост терористів, попри ультиматуми ватажків бандитів — до повного зруйнування аеропорту, до підриву його злітної смуги.

244 доби, так, саме 244, а не 242 (ці дві доби ще нашого аеропорту — завдяки, зокрема, мужності командира снайперів «Адама» та його хлопців) боїв за один стратегічний об’єкт. Не маю певності, що такий факт чи подібний був записаний на сторінках історії українського війська: від травневих набігів сепаратистів, від перших жертв терпкого й гарячого вересня 2014-го й до останніх зойків і відлунь моторошного січневого АД-у.

Загиблі, але нескорені.

ОЛЕГ МУСІЄНКО («МУСЯ») (19.03.1971 — 19.01.2015).

81 ОАЕМБр

На Водохреща 2015-го, рано-ранесенько, коли всі ще спали, бойовики почали новий потужний штурм нового терміналу. Перший пост. Ворожі артилеристи жбурляли різнокаліберними мінами, а тим часом, як гігантські павуки, до терміналу підповзали чорні російські танки, які вщент розтрощили стіну аеропорту з «кіборгами». Українські вояки зайняли кругову оборону й стали до відбиття штурму. У тому бою загинули двоє бійців 90-го бату 81-ої бригади — Олексій Панченко й Олег Мусієнко.

В Олега, як розповідають побратими, влучив випадковий осколок — влучив у шию і не дав шансів. Його тіло побратими не змогли одразу вивезти. Він залишився між бетонного перекриття, битого скла та гільз ще на місяць.

Пам’яті Олега Мусієнка. Фото Руслана Боровика

В останній день зв’язку з домом Олег набирав батька й трохи з ним навіть встиг порозмовляти: про ДАП, про танки, про те, що вони їдять і на чім сплять. Але раптом зв’язок обірвався. Сестричка Лєна пригадує, що і їй Олег того дня телефонував, хоча зв’язок був жахливим, і вона чула брата через слово.

— Лєно, я йду, і ти знаєш — куди, — швидко й збентежено говорив Олег.

— Знаю, братіку, але там так небезпечно...

— Але я повернуся, сестричко... — обіцяв Олег тієї розмови,  — я обов’язково вернуся, я прийду додому.

Після цього телефон Олега вимкнувся, і його голосу більше ніхто не чув.

— В три часа ноч... їх вивезли туди — на аеропор.., на термінал. А в сім ранку він уже загинув.

Голос Лідії Федорівни сильно тремтів, слова переривалися схлипуванням.

— То була його друга ротація в термінал. І снилася мені гроза, страшна нескорима гроза, ураган. І блискавиця стрілою вдарила мене. Точно в ціль. Я була певна, що буде якась страшна звістка. А вони вже всі знали, що його більше немає, тільки от мені не хотіли казати. Я лиш просила доньку свою: як щось про Олега знатиме, то хай мені каже. А вона мовчала й тільки вранці розказала мені про таку біду. Так справдився той сон мій.

Тіло шукали довго: туди, де лежало тіло загиблого, не могли пробратися українські вояки, та навіть місію з евакуації не одразу захотіли пустити на територію ДАПу. А в середині лютого до Києва таки привезли Олегове тіло.

— Боль... страшна боль лишилася в душі. Неможливо того горя забути, для мами нема того часу, що лікує, бо серце з дня у день кров’ю обливається. Дивишся на його могилку, і серце рветься. Так воно больно нам с папою.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[Київ] 19 січня 2015 року.

Як країні включити «уяву»?

Може, новостворене Міністерство інформаційної політики, штат якого, як днями оголосили, складається всього лише з 29 осіб, розширить коло своїх інтересів аж до участі в поширенні позитивної інформації про Україну та її досягнення?! Я, звичайно, розумію, якщо мені скажуть, що з таким