Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

Як шкода, що я залишив машину, і саме сьогодні! Немає ніякого терпіння чекати, поки приїде викликане таксі. Топчусь на місці, переступаючи з ноги на ногу, а Лєра від мене вже шарахнулась і, здається, з кожною хвилиною все менше збирається їхати до них у гуртожитку і розбиратися. По очах бачу - занадто багато в них емоцій, занадто часто вони змінюються. На той час, як машина нарешті під'їжджає, вона й зовсім робить крок назад, у бік клубу. До речі, я так і не з'ясував, що у них там із Артуром, - раптом згадую. Але це зараз не має значення. Це вже все згодом. Розплутуватимемо цей клубок поступово. І зараз головне – прояснити, що нічого в мене з Ріммою не було і навіть бути не могло!

Різко хапаю малу за руку, - здається, дуже різко, але нічого не можу тут вдіяти. Вона вже передумала, а в очах залишилася тільки розгубленість. Ех, де ж той погляд, яким ти дивилася на мене після нашого поцілунку, дівчинко? Той самий дах, від якого я піднімаюсь на двадцять восьме небо? Може, треба було взагалі не розмовляти, а, взявши її одразу в обійми, тягти до себе? І не випускати...

Сідаю в машину і смикаю кохану на себе. Лєра намагається чинити опір, але тут нічого не зробиш, - руки в мене загребущі, це так, особливо, коли мова стосується мого божевілля , яким вона є!

- Зараз ми всі з'ясуємо, - шепочу їй у вухо, притискаючи до себе щосили. І знову розумію, що пливу, - від цієї її близькості, від запаху, від дихання, що трохи збивається... Боже, як же можна бути такою... Чистим втіленням блаженства. Якби була моя воля, я б взагалі їй заборонив би на вулицю виходити! Щоб ніхто навіть погляду швидкоплинного на неї не кинув!

Видихаю водію адресу гуртожитку і просто втикаюся носом у її волосся. Хочеться шепотіти якісь ніжні безглузді і зовсім позбавлені сенсу слова, хочеться притиснутися до неї і гладити її волосся, торкатися їх губами, пробуючи на смак, увібрати її запах... Але, боюся, мала мене відштовхне за такий натиск. Це тільки в моїй голові я вже давно весь її, без залишку. Настільки, що, здається, здохну, якщо її не буде зі мною поряд, ну, а я для неї… Взагалі, поки що незрозуміло, хто. Так що потрібно стримувати свої пориви, хоча мені фізично від цього боляче. Ось прямо скручує.

Валерія за час поїздки приходить до тями, хоч я і відчуваю, як легенько тремтять її пальці. Я, здається, взагалі починаю відчувати все те, що вона відчуває. І це накриває мене ще сильніше.

- Я ввійду першою, - шепоче вона, надто якось зблідла. У мене що, на обличчі написано, що зараз готовий розірвати цю Ріммку на частини? Тож і шматочків потім не зберуть! Якого взагалі хріну їй треба було все це вигадувати? З кожною сходинкою агресія накочує все сильніше.

- Рімма? - Лєра обережно штовхає незачинені двері, за якими зовсім темно. Зате навіть у коридор долинає запах троянд, - здається, квіткарі справді постаралися за ті гроші, які я їм плачу.

- Можеш входити, - лунає важкий голос. - Слава якраз щойно пішов.

Мене смикає, - але принаймні Лєра сказала мені правду і це не було ідіотською відмазкою, щоб виправдати, чому вона мене ігнорує. З іншого боку, те, що я "щойно пішов" - теж непогано, - відразу дає моїй дівчинці докази того, що її сусідка, - та ще вигадниця.

Лєра запалює світло, і я просто охреніваю від картини, що відкрилася. Дівка розвалилася в якійсь прозорій ганчірці на ліжку і злегка тремтить, так, ніби весь день тільки й робила, що оргазми отримувала. Все ж продумала, сука, - і губи покусані, ніби від поцілунків, і ліжко зім'яте так, ніби по ньому ураган пройшовся.

- Як ти вдало сьогодні пішла, - стогне "змучена оргазмами" сусідка по кімнаті. – Ми з ним весь цей час… Загалом, навіть підвестися не можу. Замучив мене зовсім.

– Хто? – холодно питає Лєра, утримуючи мене рукою за відчиненими дверима.

- Ти що, взагалі із цим навчанням пам'ять втратила? – Рімма починає повертатися на  рипучому ліжку. - Бурін, звісно, ​​хто ж ще? Я ж тобі сто разів говорила, з ким я!

- І щойно пішов, кажеш? - Хм, а дівчинка вміє ставити правильні питання.

- Ну так, - постільна героїня знову переходить на стогін. – Ось одразу, як ти пішла, як з'явився… Ми й не помітили, як час пробіг…

Лєра розгублено зупинилася посеред клумби, на яку я перетворив їхню кімнату. Здається, все це вибило її з колії, - мабуть, вона не готова до таких підлянок. Навіть завмерла, переводячи на мене такий втрачений і беззахисний погляд, що захотілося підхопити її на руки і нести звідси. Так, зрада і обман - страшна річ, по собі знаю. Мало того, що наші стосунки мало не зруйнувалися через це стерво, то ще дівчинка після такого нікому довіряти не зможе! І піди потім доводь, що весь світ не складається з одних тільки таких ось Рімм!

- У тебе не слабка уява, - хриплю я, протискаючись у кімнату і щільно зачиняючи за собою двері. Не хочу, щоб зараз сюди збіглася вся громада. А ще, - ледве стримуюсь, щоб не дати їй по обличчю, - не можна бити жінок, і всіх, хто слабший, але, Господи, як же іноді нестерпно хочеться таким смачно вмазати! – І давно ти займаєшся сексом із моїм фантомом?

Рімма сіпається, намагаючись підвестися на подушках і придурковато ляскає віями.

- Я в курсі, що деякі в дитинстві мають уявних друзів, - я продовжую наближатися, через що дівка намагається втиснутися в спинку ліжка. - Але уявний сексуальний партнер - це вже клініка! Тобі до психіатра треба! А ще, - скажи мені, будь ласка, де на картці Лєрі від Слави ти побачила ім'я Рімма? Там навіть літер таких немає, щоби скласти з них це слово!

– Не було там нічого такого! – змучена уявним сексом одразу ж перейшла на ультразвук. – Жодного імені, крім «від Слави»!

Ну, припускаю, що могли не написати, хоч дуже слабо. Враховуючи вартість замовлення, про дрібниці не забувають, а тут зовсім не дрібниця.

- А навіть якщо і не було, як ти говориш, імені, - з чого ти вирішила, що це для тебе? - продовжую наступати, хоча вже майже нікуди. Рімма вже втискається в стіну, не забувши прикритися простирадлом.